Міхаель Енде - Момо

- Шістдесят на шістдесят буде три тисячі шістсот. Отже, година має три тисячі шістсот секунд. День має двадцять чотири години. Три тисячі шістсот помножити на двадцять чотири дорівнює вісімдесяти шести тисячам чотирьомстам секундам. Рік, як відомо, має триста шістдесят п'ять днів. Це становить тридцять один мільйон п'ятсот тридцять шість тисяч секунд. За десять років уже матимемо триста п'ятнадцять мільйонів триста шістдесят тисяч секунд. У скільки років, пане Фузі, ви оцінюєте тривалість вашого життя?

- Ну…- затнувся від збентеження пан Фузі. - Я сподіваюся прожити років сімдесят-вісімдесят, коли бог дасть.

- Гаразд,- вів далі Сірий пан. - Візьмімо задля обачності усього сімдесят.

Отже, триста п'ятнадцять мільйонів триста шістдесят тисяч на сім буде два мільярди двісті сім мільйонів п'ятсот двадцять тисяч секунд.

І він великими цифрами написав це число на дзеркалі:

2 207 520 000 секунд.

Потім кілька разів підкреслив його і оголосив:

- Отож це, пане Фузі, те багатство, яким ви можете порядкувати.

Пан Фузі ковтнув слину й провів долонею по чолу. Від такої суми йому запаморочилось у голові. Він ніколи не думав, що такий багатий.

- Авжеж,- кивнув головою агент і знов затягся своєю манісінькою сірою сигарою. - Нічогеньке число, правда ж? Поглянемо далі. Скільки вам років, пане Фузі?

- Сорок два,- пробелькотів той, відчуваючи себе винним у злочинному прихованні добра.

- Скільки ви в середньому просипаєте за ніч? - допитував далі Сірий пан.

- Десь годин вісім,- зізнався пан Фузі.

Агент блискавично рахував - олівець у його руці аж вищав, бігаючи по дзеркалі,- у пана Фузі сироти на шкірі повиступали.

- Сорок два роки - по вісім годин щодня - це буде чотириста сорок один мільйон п'ятсот чотири тисячі. Цю суму ми з цілковитим правом можемо вважати втратою. А скільки часу ви щодня віддаєте роботі, пане Фузі?

- Також годин вісім,- ледве чутно вимовив пан Фузі.

- Отже доведеться ще раз відняти цю суму від вашої готівки,- невблаганно провадив агент. - Далі, у вас певна кількість часу йде на те, щоб попоїсти. Скільки ви щодня витрачаєте на снідання, обід і вечерю?

- Напевно не знаю,- з острахом сказав пан Фузі. - Може, годин зо дві?

- Мені здається, ви применшуєте,- промовив агент,- та нехай так. Тоді за сорок два роки це становитиме сто десять мільйонів триста сімдесят шість тисяч. Тепер далі. Нам відомо, що ви живете з старою матір'ю. Щодня ви присвячуєте цій старій пані цілу годину, себто ви сидите біля неї і розмовляєте з нею, хоч вона глуха й ледве вас чує. Отож це змарнований час - п'ятдесят п'ять мільйонів сто вісімдесят вісім тисяч секунд! Крім того, ви ще маєте зеленого папугу; догляд за ним коштує вам чверть години, що в перерахунку означає тринадцять мільйонів сімсот дев'яносто сім тисяч.

- Але…- благально вимовив пан Фузі.

- Не перебивайте мене!- нагримав на нього агент. Він рахував дедалі швидше й швидше. - Оскільки ваша мати фізично неповноцінна, вам, пане Фузі, доводиться самому робити частину хатньої роботи. Ви мусите ходити скуповуватись, чистити черевики й виконувати всяку іншу марудну роботу. Скільки часу це у вас забирає щодня?

- Може, з годину, але…

- Ось вам ще п'ятдесят п'ять мільйонів сто вісімдесят тисяч втрати, пане Фузі. Далі: нам відомо, що ви раз на тиждень ходите в кіно, раз на тиждень співаєте в хорі, двічі на тиждень буваєте в ресторані, а решту днів ви вечорами зустрічаєтеся з друзями, іноді ж навіть читаєте книжку. Одне слово, ви гайнуєте свій час на те, що не дає ніякісінької користі,- щодня зо три години часу, або сто шістдесят мільйонів п'ятсот чотири тисячі… Вам недобре, пане Фузі?

- Нічого, нічого,- відповів пан Фузі,- даруйте…

- Ми зараз кінчаємо,- сказав Сірий пан. - Але нам треба поговорити ще про один розділ вашого життя. Про вашу невеличку таємницю. Ви знаєте.

У пана Фузі почали цокотіти зуби - так йому зробилось холодно.

- То ви й це знаєте?- пробелькотів він безсило. - Я гадав, що крім мене й панни Дарії…

- У нашому сучасному світі,- урвав його мову агент номер Ікс Ігрек Кю дріб триста вісімдесят чотири дріб Бе, - таємниць більше не існує. Погляньмо на цю справу по-діловому, реалістично, пане Фузі. Дайте мені відповідь на одне запитання: чи збираєтесь ви одружитися з панною Дарією?

- Ні,- сказав пан Фузі,- адже це неможливо…

- Цілком так,- вів далі Сірий пан,- бо ж панна Дарія навіки прикута до свого крісла на колесах, вона не владає ногами. А проте ви щодня на півгодини приходите до неї, щоб подарувати їй квітку. Навіщо?