— Добре, — відказав чоловік, — не буду брати не то її, а й ніякої,— і женитися не буду.
Заховав дід бабу і похорон відправив та й живе собі сам. А трохи згодом ішов раз селом та й зайшов до тієї удови, що жінка не веліла її брати. То чоловік казав: «Не буду женитися ні з якою», а то й забув, що казав, забіг, побалакав і удову до себе просив. Тоді вдова з великих радощів і сказала:
— Я вже давно цього ждала!
От усю худобу забрала і до діда жити з дочкою помандрувала.
Ото живуть усі вкупі — дідова дочка й бабина. Дуже баба не любила дідової дочки: сказано, як мачуха, — все гризе голову, та й діти між собою часто сваряться — надто бабина дочка: звичайно, як зведенята, — у них ніколи ласки нема.
Оце, було, як підуть на досвітки, то дідова дочка пряде, а бабина, знай, цілу ніч гуляє з хлопцями та крутиться. І не раз так бувало, що, гарцюючи, і мички попалить.
А йдуть вони додому вранці та дійдуть до перелазу, — то й каже бабина дочка до дідової дочки:
— Дай, — каже, — мені починки, сестрице, я подержу, поки ти перелізеш.
— Добре, — каже, — сесгрице, на!
Поки дідова дочка перелазить, а бабина дочка, узявши починки, побіжить додому і матері набреше, що дідова дочка з хлопцями цілу ніч гуляла і ми ши попалила.
— А я пряла і додому поспішала. Бачте, мамочко, яка вона ледача!
От дідова дочка прийде додому, то мачуха й почне її бити і дідові виказувати:
— Твоя дитина ледащо — не хоче робити, а ти не хочеш учити!
Що вже мачуха не робила, як не знущалась, що дідові не наговорювала, а тій дідовій дочці все байдуже: робить собі мовчки. Дуже було досадно бабі з дочкою дивитися, що дід свою дочку жалує,— і почали вдвох радитися, як би дідову дочку витурити з дому, щоб її не було!
Ото й почала баба дідові гризти голову:
— Твоя дитина ледащо — не хоче нічого робити, тільки гуляє та спить, а ти ще її жалуєш. Ти б лучче, ніж мав би жалувати, то б найняв її де-небудь, то, може, що й було б з неї!
— Де я найму її? — каже дід.
— Так веди, куди хочеш, а щоб вона дома не була.
Ото так докучила баба своїми речами дідові, аж до живих печінок допекла, бо щодня одно товкла: «Веди!» — та й годі. Нічого було робити дідові: треба вести, хоч і жалко.
Зібралися вони і пішли. І зайшли у великий ліс. Дочка дідові й каже:
— Верніться, тату, додому, я й сама піду, десь найду собі службу.
— Добре, — каже дід.
Попрощався дід і вернувсь, а дівчина пішла собі.
Ото йде та йде дуже великим лісом, коли стоїть яблунька, така зарощена бур’яном, що й не видно її, та й каже:
— Дівонько-голубонько, обчисть мене, обполи мене, — я тобі у великій пригоді стану!
Дідова дочка закотила рукави, обполола, обчистила і пісочком обсипала; яблунька подякувала, дівчина й пішла далі.
Схотілось дівчині пити. Вона зайшла до криниці, а криничка їй і говорить:
— Дівонько-голубонько, вичисть мене, прибери мене, — я тобі у великій пригоді стану!
Дівчина вичистила, прибрала і пісочком обсипала; криничка їй подякувала, — вона й пішла далі.
Коли біжить така погана собака та й каже:
— Дівонько-голубонько, обчисть мене, оббери мене, — я тобі у великій пригоді стану!
Дівчина заходилась, обчистила, обібрала реп’яхи, собака сказала: «Спасибі, дівонько!» І пішла вона далі.
Коли стоїть піч, І така облуплена, а біля неї глина лежить. І каже та піч:
— Дівонько-голубонько, обчисть мене, обмаж мене, — я тобі у великій пригоді стану!
Дівчина замісила глину, полізла у піч, обчистила, обмазала; піч їй подякувала, дівчина й пішла далі.
Йде та йде, — зустрічає її жінка та й каже:
— Здрастуй, дівчино!
Дівчина відказала їй:
— Доброго здоров’я!
— Куди ти йдеш, дівчино? — спиталась жінка.
А дівчина й каже:
— Іду, тітонько, щоб де найнятися.
— Наймись у мене, — сказала жінка.
— Добре, — відказала дівчина, — наймусь.
— У мене, — каже жінка, — невелике діло, аби ти вміла зробити те, що я скажу.
— А чому ж не зумію? — каже дівчина. — Раз мені покажете, паніматко, а вдруге і сама знатиму.
Ото прийшли додому, де та жінка жила. Жінка й каже:
— Ось що, дівчино: оце тобі казани, то ти рано й вечір нагрій окропу, вилий у корито і борошенця туди всип, і замішай, — тільки гляди мені, щоб не гаряче було, тільки тепленьке. Та не бійся, що б не бачила, що б не чула, — стань на порозі, двічі свисни, то до тебе позлазяться гадюки, ящірки, жаби і всякий звір. Ти нагодуй їх, то вони й порозлазяться, куди кому треба.
Дівчина сказала:
— Добре, паніматко, так буду робити, як ви мене навчили.
Читать дальше