Л. Баум - Мудрець Країни Оз

Кришталевий Кіт рушив далі. Спершу було легко йти між деревами; та незабаром дорогу їм заступили густий колючий чагарник і непролазне плетиво ліан; пробиваючись з великими труднощами через ці перепони, наші мандрівники залізли в такі нетрі, крізь які навіть Кришталевий Кіт уже не міг продертись.

— Краще давайте повернемо назад та пошукаємо стежки, — запропонував Голодний Тигр.

— Я дивуюся вам, — сказала Дороті, кинувши сердитий погляд на Кришталевого Кота.

— Я й сам дивуюсь, — відповів кіт. — Але обходити ліс до того місця, де в нього впадає річка, дуже далеко, і я думав, що ми виграємо час, коли підемо прямо.

— Ніхто тебе ні в чому не може винити, — сказав Мудрець, — і я гадаю, що нам нікуди не доведеться повертатись. Я прокладу зараз стежку, яка дозволить нам подорожувати далі.

Мудрець відкрив свій Чорний Саквояж і, покопирсавшись у ньому, витяг з купи чарівних інструментів маленький топірець, зроблений з якогось невідомого металу і так відполірований, що він яскраво виблискував навіть у темному лісі. Мудрець поклав топірець на землю і промовив до нього тоном наказу:

І маленький топірець затанцював, застрибав гострим лезом то праворуч, то ліворуч, розчищаючи шлях через ліани та кущі. Він розкидав гіллясту перепону так швидко, що Лев і Тигр, які везли Дороті, Мудреця і клітку з мавпочками, змогли просуватись через ліс широкими кроками. Чагарник, здавалося, танув перед ними, а маленький топірець рубав усе швидше та швидше, так що очі мандрівників бачили тільки сяюче мерехтіння його леза. Раптом ліс розступився знову, і маленький топірець, виконавши до кінця свою справу, ліг на землю.

Мудрець підняв чарівний топірець і, ретельно витерши його шовковою хусточкою, поклав назад у Чорний Саквояж. Компанія рушила далі і незабаром підійшла до річки.

— Постривайте, — сказав Кришталевий Кіт, дивлячись вгору і вниз по річці, — здається, ми опинилися нижче чарівного острова. Отже, нам треба йти проти течії.

Вони пішли проти течії річки, просуваючись зручним берегом, і незабаром водяне дзеркало поширшало, а потім з’явився поворот. Друзі прискорили ходу і ось уже досягли повороту, коли раптом чийсь голос застережливо крикнув:

— Обережно!

Мандрівники різко зупинились і Мудрець запитав.

— Чому обережно?

— Ви трохи не наступили на мій діамантовий палац! — відповів голос, і перед мандрівниками з’явилася качка у райдужно-яскравому пір’ї. — Звірі й люди страшенно незграбні, — продовжувала качка роздратованим голосом. — До того ж вам зовсім нічого робити на цьому березі. Що вам тут знадобилось?

— Ми прийшли порятувати друзів, які вросли в землю на чарівному острові, що на цій річці, — пояс нила Дороті.

— Я їх знаю, — відповіла качка. — Я ходила подивитись на них, і це правда, що вони там добряче вросли. Повертайтесь собі додому, бо все одно вже ніяка сила їх не порятує.

— Це знаменитий Мудрець Країни Оз, — сказала Дороті, показуючи на маленького чоловічка.

— Ну то й що? А я Самотня Качка, — почулася відповідь, і дивний птах почав ходити туди й сюди, шоб якнайвигідніше показати своє пір’я. — Я велика чарівниця лісу, це може підтвердити вам будь-який звір, але навіть я не маю такої сили, щоб зруйнувати страшні чари острова.

— Ти самотня тому, що ти чарівниця? — запитала Дороті.

— Ні! Я самотня через те, що не маю ні сім’ї, ні друзів. Але мені подобається бути самотньою, тому не пропонуйте мені своєї дружби. Ідіть своєю дорогою та постарайтесь не наступити на мій діамантовий палац.

— А де ж твій палац? — запитала дівчинка.

— За оцим кущем.

Дороті зіскочила з левової спини і побігла за кущ подивитись на діамантовий палац Самотньої Качки, хоч пишно вбрана птиця і запротестувала проти цього: «Кря-кря-кря!» Та дівчинка все ж таки розшукала блискотливу хатинку, складену з чистих діамантів, добре припасованих один до одного, а збоку в цій хатці був хід, саме такий, щоб у нього могла пролізти качка.

— Де ти набрала стільки діамантів? — здивовано запитала Дороті.

— Я знаю місце в горах, де їх багато, як звичайного каміння, — сказала Самотня Качка, — і я наносила їх сюди в своєму дзьобі, один по одному, а потім поклала в річку і тримала там доти, поки вода їх гарно відполірувала. Після нього я звела собі палац, і певна, що це єдиний діамантовий палац на весь світ.