Валерій Шевчук - Панна квітів

— Дивіться, мої гостеньки, дивіться! — загукала вона, — Яке чарівне і втішне маля до нас прийшло! Гляньте, як пишно воно вдягнене! Ходіть, дівчата, привітаємо нашу маленьку дорогу гостю!

На те з танцюючого тлуму випурхнуло кілька легких дівочих постатей і обступили вони дівчинку, зацвірінчали, закричали, гладячи її вишиту золотом та сріблом сорочечку і її золототкану плахточку.

— Звідкіля ти взялася, дівчинко? — спитала жінка, — Дивіться, а воно босе. Ти що, черевички згубило?

— Босе, босе, босе! — закричали дівчата, — Воно черевички загубило.

Жінка підійшла зовсім близько, а маленька так на неї задивилася, так задивилася, аж розсміялася весела господиня:

— Ну й чудне маля до нас прибилося! — вигукнула вона крізь сміх, — Гляньте, подруженьки, чи не смутне воно?

— Смутне, смутне! — закричали тонкими голосами дівчата. — Але ми її зараз розвеселимо.

І вони почали тіпати малу, смикати й повертати.

— У моєму королівстві не повинно бути смутних! — владно сказала жінка, — Розвеселіть її, а я згодом вийду до неї побалакати.

Повернулася і відійшла легким, танцівливим кроком. Дівчата знову засміялися та, склавши коло, й собі пішли у танок. Кожна з них корчила смішні й утішні мордочки, аж дівчинка не витримала й засміялася.

— Вона сміється, сміється! — заплескали в долоні дівчата, — Королево Веселості, вона уже сміється!

Одна з них схопила дівчинку за руку й повела її до ґанку, а інші веселою юрмою йшли слідом.

Королева стояла на ґанку, тримаючи на вустах усмішку. І дівчинці захотілося кинутися до неї з криком: «Мамо!», обхопити її коліна й заплакати від щастя. Але щось легеньке й остережне торкнулося її серця, щось там у ньому загучало, від чого дівчинка спинилася й завмерла. А що обличчя її все ще сміялося, то й уступила вона в розмову з королевою Веселості.

— Хто ти й куди йдеш? — спитала жінка, не перестаючи усміхатися й пританцьовувати.

— Я шукаю маму, — сказала дівчинка, — Мені сказали, що вона живе на Хмарі, — дівчинка показала на велику купчасту Хмару, — але туди ще ніхто з живих не діставався. Через це мені порадили йти у широкий і великий світ і спробувати знайти свою маму в інших жінках. От я і ходжу.

Королева Веселості задумалася на мить, але оскільки не могла вона задумуватися, то махнула рукою й засміялася.

— І треба таке придумати, — сказала вона, не перестаючи пританцьовувати в той час, як дівчата навколо кружляли й вигиналися, маючи білими осяйними одежами, — Навіщо тобі взагалі щось шукати, коли в світі так весело? Слухай, як чарівно звучить музика, глянь, які всі навколо веселі й задоволені, отож веселися й танцюй!

— А чому у вас такі чудні музиканти? — спитала дівчинка.

— Бо вони не вміють танцювати, — озвалася королева, — Коли б я посадила музиками людей, то образила б їх: всі танцюють і веселяться, а вони — ні! Веселися й ти!

— Музика у вас гарна, — сказала дівчинка, — Але хіба може бути по-справжньому весело без мами?

— От чудна! — клацнула пальцями королева, — Таж у мене ніхто, чуєш, ніхто ніколи не думає ні про мам, ні про тат і, взагалі, ні про що химерне і зайве. Тут тільки веселяться й танцюють… Тут ніхто нічого не думає і ні про що не турбується.

— В дорослих це може бути й так, — сказала дівчинка, — а в дітей інакше. В дітей повинна бути мама.

— От уперта дівчинка! — сказала королева, — Я вже, здається, знаю, що сталося з твоєю мамою… Але даремно ти себе трудиш. Ходи у гурт і веселися. Коли тобі так хочеться, обійди всіх жінок і подивися. Можеш і мене за свою маму вважати, теж мені клопіт! А коли не знайдеш, приходь сюди до мене, і я тобі скажу, де маєш шукати. А найліпше забудь про все і веселись!

Вона знову розсміялася легковажно й підморгнула своїм подружкам. І хоч було в її обличчі щось і справді схоже до високої та гарної, вперше на ньому промайнуло щось чуже.

— Одне запам'ятай! — сказала королева, — У нас не можна просто ходити — танцювати треба. І суму на серці в нас не можна мати. До речі, що це ти там тулиш до себе?

— Це моя лялька Галя, — сказала дівчинка, — Це моя подружка, і ми з нею разом блукаємо.

— Фу, яка нечупара! — сказала королева, — Викинь її. Знайдеш собі тут кращих подружок. Ми всі тут старих подруг покидали й понаходили нових, правда, дівчата?

— Правда, правда! — закричали дівчата і засміялися, затанцювали.

— Заберіть, подруженьки, в неї те опудало, — наказала королева, — Хай веселиться і хай ніщо її не смутить.