Лаймен Баум - Чарівник Країни Оз

Доки Лісоруб виголошував цю промову Глінда уважно розглядала троянду в його петлиці – їй здалося, що великі червоні пелюстки ледь-ледь ворушаться. Підозра вмить перетворилась на впевненість – так, це ніяка не троянда, а замаскована Момбі. Та й відьма відразу збагнула, що її розкусили, і – в перетвореннях вона була великий майстер, нічого не скажеш – перекинулася тінню й ковзнула по стіні намету до виходу.

Проте Глінда була майстерніша, ніж бабця Момбі, й досвідченіша. Вона встигла випередити тінь і жестом руки перепинила їй шлях до відступу. Тепер Момбі не мала куди втікати.

Страшила та його друзів дії Глінди дуже здивували: ніхто з них не помітив тіні. Чарівниця розвіяла нерозуміння і пояснила:

– Прошу всіх залишатися на місцях і не рухатися. Відьма зараз серед нас, у цьому наметі. Я думаю, мені вдасться її зловити.

Ці слова настільки стривожили Момбі, що вона з тіні одразу перетворилася на чорну мураху, щоб заповзти в якусь ямку чи щілинку в землі й там заховатися.

На щастя, земляна підлога намету, встановленого просто навпроти міських воріт, була рівненька й добре втоптана. Глінда миттю помітила мураху на підлозі й кинулася ловити. Але тоді, коли її рука вже готова була опуститися й накрити комаху, відьма з переляку перекинулася ще раз – тепер на великого грифона, зірвалася напролом із намету, роздерши на шмаття білий шовк, і кинулася геть зі швидкістю урагану.

Глінда швидко помчала за нею. Скочила на Коня й закричала:

– Нумо, доведи, що тебе не дарма оживили! Мчи вперед що є сили!

І Кінь поскакав. Як блискавка, мчав він слідом за грифоном, аж його дерев'яних ніг не було видно – так швидко він ними перебирав. Наші друзі ще не встигли спам'ятатися, а грифон і Кінь уже зникли з поля зору.

– Вперед, за ними! – закричав Страшило. Вони побігли до Рогача і хутко розсілися хто куди.

– Лети! – схвильовано скомандував Тіп.

– Куди? – спокійно поцікавився Рогач.

– Не знаю, – сказав Тіп сердито, бо зволікання виводило його з терпіння, – але з висоти ми точно побачимо, куди прямує Глінда.

– Дуже добре, – так само незворушно відповів Рогач, розправив свої велетенські крила й піднявся високо в небо.

Віддалік серед полів вони побачили дві крихітні крапочки, які швидко пересувалися, – це були грифон і Кінь. Тіп показав їх Рогачу і звелів наздогнати.

Та хай як швидко летів Рогач, ті мчали ще швидше й за кілька хвилин зникли за обрієм.

– Уперед! Уперед! – не вгавав Страшило. – Країна Оз дуже маленька, їм рано чи пізно доведеться зупинитися.

Хитра Момбі, звісно, недарма перетворилася саме на грифона, адже за швидкістю та витривалістю він не має рівних. Та вона забула про те, що дерев'яному Коневі втома не відома, він міг бігти вдень і вночі без відпочинку. Тому після годинного переслідування грифон стомився, засапався і біг уже не так швидко, як раніше. До цього часу вони дісталися пустелі. Натомлені ноги грифона загрузли в піску, незабаром він упав і розпластався, зовсім знесилений, на голій безплідній землі.

За якийсь час його наздогнала Глінда на Коні, що як завжди був бадьорий і сповнений сил. Вона висмикнула з-за пояса золоту нитку й накинула її на голову захеканого, загнаного грифона, у такий спосіб позбавивши можливості ще на когось перекинутися.

У цю мить дивовижний звір здригнувся всім тілом і зник, а на його місці опинилася стара відьма. Злісно зблискуючи очима, вона стояла перед прекрасною, спокійною та усміхненою чарівницею.

Ти моя полонянка, ти не зможеш мені більше опиратися, – промовила Глінда своїм ніжним мелодійним голосом. – Можеш полежати, відпочити трошки, а потім я відвезу тебе до свог о табору.

– Чого тобі від мене треба? – прохрипіла Момбі. Вона й досі важко дихала. – Що я тобі зробила?

– Мені не зробила нічого, – відповіла прекрасна чарівниця, – але певні підозри в мене є. І коли я впевнюся, що ти використовувала чари зі злою метою, то я тебе суворо покараю.

– Тільки спробуй! – гаркнула стара відьма. – Насмілься тільки мене зачепити!

Якраз у цей час підлетів Рогач і приземлився поряд із Гліндою. Наші друзі з радістю пересвідчилися, що Момбі нарешті зловили. Після короткої наради товариство вирішило повертатися до табору на Рогачі. Коня закинули в Летючу Машину; Глінда й досі тримала свою полонянку за золоту нитку що обвивала шию Момбі. Чарівниця примусила відьму залізти на один із диванів. Потім місця зайняли всі решта, і Тіп наказав Рогачу вирушати у зворотну путь.