Ліман Баум - Чарівник Країни Оз (Збірка)

— Мені це також відомо, — відгукнулася Глінда.

— Тому я благаю тебе про допомогу, — завершив Страшило, — бо знаю, що ти завжди готова протягнути руку допомоги нещасним і пригнобленим.

— Це так, — неспішно промовила чарівниця, — але тепер Смарагдовим Містом править генерал Джинджер, вона проголосила себе королевою. То, може, нехай собі править?

— Але ж вона самозванка! — обурився Страшило.

— А ти пам'ятаєш, як опинився на троні сам? — запитала його Глінда.

— Мене проголосив правителем Чарівник Смарагдового Міста, заручившись згодою та доброю волею всього народу, — відповів трошки присоромлений Страшило.

— А як опинився на троні сам Чарівник? — вела далі Глінда.

— Подейкували, що він відібрав його в Пасторії, — пригадав Страшило, який під уважним поглядом чарівниці почувався дедалі незатишніше.

— Виходить, — зробила висновок Глінда, — ні ти, ні Джинджер, ані навіть Чарівник не були повноправними правителями Смарагдового Міста, ним був тільки Пасторія.

— Згоден, це так, — покірно визнав Страшило. — Але Пасторія вже давно помер, а правити комусь потрібно.

— Пасторія мав доньку, законну спадкоємицю престолу. Що ти на це скажеш?

— Ніколи про неї не чув, — здивувався Страшило, — але якщо дівчинка жива, не маю нічого проти. Як на мене, найголовніше — скинути з трону цю розбійницю Джинджер. А престол — навіщо мені престол? Ані радості з нього, ані користі, тим більше для того, хто має мозок. Я й сам починав задумуватися про більш гідне заняття. Але де ж ця дівчинка-принцеса, і як її звати?

— Звати її Озма, — відповіла Глінда. — А де вона, я й сама не знаю. Річ у тім, що коли Чарівник хитрощами заволодів троном її батька, то подбав про це і заховав десь спадкоємицю за допомогою хитрих чарів, невідомих навіть мені, а я ж майстерна й досвідчена чарівниця.

— Оце так! — вигукнув Шкеребертник. — А мені стільки разів казали, що Чарівник був звичайним шахраєм.

— Як можна вірити пустопорожній балаканині? — обурився Страшило, зачеплений за живе цими словами. — Хіба ж він не подарував мені мозок найвищого ґатунку?

— А мені — серце, найсправжнісіньке! — обурено зблиснув очима Залізний Лісоруб.

— Схоже, я чув хибну думку, — збентежився Жук. — Особисто я не був знайомий із Чарівником.

— Однак ми ж із ним знайомі, — відрубав Страшило, — і запевняю тебе, це великий маг. Звісно, він подеколи не відмовлявся від шахрайства, не без того. Та хіба під силу йому було б заховати цю дівчинку Озму, та ще й так, що її досі неможливо знайти, якби він не був справжнім чарівником?

— Забираю свої слова назад, — здався Жук.

— Нарешті щось путнє сказав, — схвально кивнув Залізний Лісоруб.

— Дівчинку треба знайти, — прокинувшись із задуми, знову заговорила чарівниця. — У моїй бібліотеці є Книга Подій, в якій записано все, що робив Чарівник, доки жив у Країні Оз, — принаймні все, про що мені доповідали. Сьогодні ввечері я ще раз уважно перечитаю цю книгу, можливо, мені вдасться натрапити на слід Озми. А ви поки що відпочивайте і розважайтеся. До завтра.

Попрощавшись із господинею палацу, мандрівники подалися на прогулянку її дивовижними садами. Скажемо відверто: тут було чим милуватися й захоплюватися.

Зранку вони знову прийшли на прийом до Глінди, і ось що вона їм сказала:

— Я уважно перечитала всі записи в Книзі про Чарівника, із них підозри викликають лише три: він їв боби з ножа, він тричі потайки відвідав бабцю Момбі й він злегка накульгував на ліву ногу.

— Це воно! Третій запис — неймовірно підозрілий! — вигукнув Гарбузова Голова.

— Хіба? — знизав плечима Страшило. — Можливо, в нього були мозолі. У мене особисто значно більше підозр викликає це дивацтво із бобами.

— Та, можливо, саме так їх їдять у великій країні Омаха, звідки Чарівник родом, — висловив припущення Залізний Лісоруб.

— І таке можливо, — погодився Страшило.

— Але для чого, — звернулася Глінда до товариства, — він тричі відвідав бабцю Момбі?

— Для чого? — луною повторив Шкеребертник.

— Усім відомо, що Чарівник навчив стару багатьом чаклунським фокусам, — вела далі Глінда, — а він би не робив цього задарма. Отже, вона йому чимось прислужилася. А раптом саме вона сховала від людських очей юну принцесу? Якби люди знали, що вона жива, її визнали би правочинною королевою.

— Дуже влучний здогад! — висловив свій захват Страшило. — Момбі безсумнівно причетна до цієї підлої справи. Це очевидно. Але що нам тепер робити?