Ліман Баум - Чарівник Країни Оз (Збірка)

Дівчинка взяла на руки Тото, залізла на спину до Лева й однією рукою міцно вчепилася за його кудлату гриву. Не встигла Дороті відчути, що летить у повітрі, наче птах, аж тут вони вже опинилися на землі. Лев знову повернувся, забрав Залізного Лісоруба й стрибнув утретє.

Мандрівники не змогли відразу ж вирушити в путь — їм довелося трохи зачекати. Стрибки забрали в Лева надто багато сил, і він відпочивав — висолопив язика й важко дихав, наче великий собака, який бігав по подвір'ї за курми.

І на цьому боці ліс виявився дрімучим і похмурим. Коли Лев перепочив, друзі закрокували далі по дорозі з жовтої цегли. Йшли вони мовчки й задумливо, сподіваючись, що незабаром ця гущавина закінчиться і вони знову побачать яскраве сонце. Із хащі долинали якісь дивні звуки, й Лев прошепотів, що в цих краях водяться калідаси.

— Хто такі калідаси? — запитала Дороті.

— Це страшні звірі. У них тулуби ведмедів і тигрячі голови, — пояснив Лев. — А ікла вони мають такі довгі й страшні, що будь-який із них за мить роздере мене на клапті. Я страшенно боюся калідасів.

— Я тебе розумію, — сказала Дороті. — Це й справді моторошні чудовиська!

Лев хотів було щось відповісти, але тут мандрівники підійшли до нового яру. Він був настільки широким, що Лев одразу зрозумів: цього разу перестрибнути йому не вдасться.

Гурт почав радитися. Після довгих роздумів та суперечок Страшило запропонував:

— Біля самого краю цього урвиська росте високе дерево. Якщо Лісоруб зрубає його так, щоб воно впало через яр, вийде міст, і ми зможемо перейти по ньому на інший бік.

— Чудова думка! — вигукнув Лев. — Мені вже здається, що в тебе в голові не солома, а справжнісінькі мізки!

Лісоруб не зволікаючи взявся до роботи. Сокира була в нього дуже гостра, й скоро дерево вже було надрубане. Лев уперся в стовбур своїми могутніми передніми лапами й щосили штовхнув. Дерево повільно нахилилося й зрештою з тріском упало просто через яр.

Мандрівники саме збиралися почати перехід по цьому незвичайному мосту, але позаду почулося голосне гарчання. Вони озирнулися й побачили, як у їхній бік стрімголов мчать два дивні створіння, що скидалися і на ведмедів, і на тигрів одночасно.

— Це калідаси! — вигукнув Лякливий Лев і почав труситися, як осиковий листок.

— Хутко на інший бік! — скомандував Страшило.

Спочатку по мосту рушила Дороті з Тото на руках, за нею прямували Залізний Лісоруб і Страшило. Лякливий Лев, хоча страшенно боявся, а все ж повернувся до калідасів і гарикнув так оглушливо, що Дороті скрикнула, Страшило гепнувся на спину, а калідаси спинилися і здивовано подивилися на Лева. Але чудовиська швидко оговталися. Вони зрозуміли, що мають перевагу в розмірах, а ще їх аж двоє, а супротивник лише один. Тому калідаси знову кинулися вперед. Лев тим часом перебрався по дереву-мосту й озирнувся подивитися, що будуть робити калідаси. Ті також саме прямували над урвищем. Лякливий Лев сумно сказав Дороті:

— Нам кінець! Вони нас розірвуть на шматки. Але ти ховайся за мене. Я буду боротися з ними, доки вистачить сил.

— Зачекайте! — вигукнув Страшило.

Він напружено думав, як порятуватися в цій ситуації, і нарешті йому сяйнув здогад. Страшило звелів Лісорубу обрубати верхівку дерева, що впиралася в цей бік яру. Лісоруб з усіх сил замахав сокирою, і коли калідаси були вже посередині мосту, той із гуркотом звалився і полетів у провалля. Хижаки розбилися об гостре каміння на дні.

— Ох! — промовив із полегшенням Лев і глибоко зітхнув. — Схоже, ми вибралися з цієї пригоди живими. Що ж, я дуже задоволений, бо яка в тому радість — бути мертвим? Ці чудовиська так мене налякали, що в мене й досі колотиться серце.

— Як мені хотілося б, аби й у мене колотилося серце! — сумно вигукнув Залізний Лісоруб.

Після цього випадку мандрівникам ще більше закортіло хутчіше вибратися з лісу. Вони йшли так швидко, що Дороті незабаром утомилася й залізла Левові на спину. На превелику радість, поступово ліс став не таким густим, і зрештою товариство вийшло на берег великої ріки зі стрімкою течією. На іншому березі вже виднілися чарівні місця — зелені луки, всіяні яскравими квітами, а вздовж дороги з жовтої цегли росли дерева, що аж згиналися під вагою стиглих фруктів. Мандрівникам не терпілося чимшвидше опинитися на тому березі.

— Але як нам перебратися через річку? — запитала Дороті.

— Хіба ж це проблема? — відгукнувся Страшило. — Залізний Лісоруб побудує пліт, ми всі сядемо на нього й переправимося на інший берег.