Ганс Крістіан Андерсен - Снігова королева (збірка)

— Я нічого не знаю про це місце, — відповіла ялинка. — Але я знаю ліс, де світить сонце й співають пташки.

І ялинка розповіла мишам про свою молодість. Вони ще такого не чули на своєму віку. Миші слухали дуже уважно, а потім сказали:

— Ти стільки всього бачила! Мабуть, ти була дуже щаслива.

— Щаслива! — вигукнула ялинка. І коли вона обдумала все, що їм розповіла, то сказала: — Ох, так! Все ж таки то були щасливі дні.

А коли ялинка розказала про вечір перед Різдвом, коли її прикрашали ласощами й вогниками, миші сказали:

— Ти була тоді по-справжньому щаслива, стара ялинко!

— Я не стара, — відповіла ялинка. — Я прийшла з лісу тільки цієї зими і виросла не так давно.

— Ти так гарно розказуєш! — сказали мишки.

Наступної ночі вони привели ще четверо інших мишей, щоб послухати історії, які розповідала ялинка. Чим більше вона розповідала, тим більше згадувала.

— Це були щасливі дні. Може, вони ще колись повернуться. Шалам-Балам упав зі сходів, та все одно одружився з принцесою. Може, і я колись отримаю принца.

І ялинка згадувала струнку березу — дерево, що росло в лісі й здавалось ялинці справжнім принцом.

— А хто такий Шалам-Балам? — запитували миші. І ялинка розповіла їм казку, бо запам’ятала її слово в слово. Мишкам так сподобалось, що вони були готові стрибати аж до верхівки дерева.

Наступної ночі прийшло багато мишей, а в неділю — навіть двійко пацюків. Але вони сказали, що історія нецікава. Це дуже засмутило мишей, тепер і їм вона подобалась значно менше.

— А ще щось ти знаєш? — запитали пацюки.

— Тільки одну казку, — відповіла ялинка. — Я чула її у найщасливіший вечір свого життя. Правда, тоді я не усвідомлювала свого щастя.

— Нам ця казка здається поганенькою, — сказали пацюки. — А чи знаєш ти якусь історію про шинку, або про сало в коморі?

— Ні, — відповіла ялинка.

— Ну, й на цьому спасибі, — сказали пацюки й подалися геть.

Мишки теж після цього розбіглись, а ялинка зітхнула і сказала:

— Мені було дуже приємно, коли довкола мене сиділи веселі мишки й слухали мої розповіді. Зараз і це минуло. Добре, чекатиму, коли хтось прийде і забере мене з цього місця.

Але чи станеться це колись? Так, одного ранку прийшли люди, щоб прибрати на горищі. Вони витягли ящики, дістали ялинку з кутка й грубо шпурнули її на підлогу. Тоді слуги витягнули її на сходи.

— Життя починається знову! — сказала ялинка, насолоджуючись сонячними променями й свіжим повітрям.

Її потягнули сходами вниз і знесли у двір. Ялинка не мала часу на роздуми, вона тільки могла роздивлятись — довкола було так багато всього! У саду все цвіло. Запахущі троянди звисали через невисоку огорожу. Квітнули липи. Ластівки кружляли тут і там і щебетали:

— Цвінь, цвінь, цвінь, ось іде мій друг!

Втім, це вони казали не про ялинку.

«Ось тепер я заживу!» — вирішило деревце, радісно розпростуючи свої гілки. Та лишенько! Вони засохли й пожовкли. Тепер ялинка лежала в кутку поміж бур’яну й кропиви. Зірка, зроблена із золотого паперу, досі стриміла на верхівці деревця й сяяла під променями сонця.

У дворі бавилось двійко веселих дітлахів — тих самих, що радісно танцювали довкола ялинки на Різдво. Молодший побачив золоту зірку, підбіг і зірвав її з ялинки.

— Дивись, які галузки стирчать на цій страшній старій ялинці! — сказав хлопчик і заходився топтати їх. А ялинка дивилась на свіжі яскраві квіти у садку, потім поглянула на себе, й гірко пошкодувала, що не лишилась у темному закутку горища. Вона думала про свою молодість у лісі, про веселий вечір напередодні Різдва, про маленьких мишок, які слухали казку про Шалама-Балама.

— Усе минуло! — промовила стара ялинка. — Треба було тішитись усім, що я мала, а зараз уже пізно!

Потім прийшов служник і порубав дерево на шматки — вийшла велика в’язка дров. Дрова підкидали у вогонь, що палав під казанком, і вони яскраво спалахували. А ялинка так важко зітхала, що кожен стогін скидався на постріл.

Діти перестали гратися, підбігли й сіли біля вогню. Вони дивились і вигукували:

— Паф! Паф!

З кожним пострілом, що був зітханням ялинки, дерево згадувало літній день у лісі, а ще вечір перед Різдвом, а ще «Шалама-Балама», єдину казку, яку довелось почути. Врешті все скінчилось. Хлопчики знову побігли гратись у садок, молодший причепив собі на груди золоту зірку, яка прикрашала ялинку в найщасливіший вечір її життя. Тепер усе було в минулому, й життя ялинки скінчилось. Та й наша історія добігла до кінця, — бо ж усі історії рано чи пізно закінчуються.