Редьярд Кіплінг - Мауглі

Та як тільки він наблизився до міського муру, мавпи знову потягли його назад, докоряючи, що він не цінує свого щастя; а щоб розбудити в нього почуття вдячності, вони його щипали. Мауглі зціпив зуби і, не кажучи ні слова, пішов за галасливою зграєю мавп до тераси, під якою було водоймище з червоного піщанику, до половини заповнене дощовою водою. У центрі тераси стояв зруйнований літній павільйон з білого мармуру, збудований для відпочинку княгинь, які вже сотні років лежали в землі. Випуклий дах наполовину обвалився і загородив уламками підземний хід з палацу, що ним ходили княгині. Але молочно-білі мармурові стіни все ще були вкриті надзвичайно гарними візерунками, прикрашені агатами, сердоліками, яшмою, ляпіс-лазур'ю. І коли з-за гори виплив місяць, його світло, пробиваючись крізь ажурні стіни, відкинуло на землю тіні, схожі на чорне оксамитове мереживо.

Хоч Мауглі й був зморений, голодний і сонний, але він не міг утриматись від сміху, коли Бандар-Логи, по двадцять мавп разом, почали запевняти його, які вони великі, розумні, сильні та шляхетні і який він дурень, що хоче піти від них.

— Ми величні! Ми вільні! Ми прекрасні! Ми найчудесніше з усіх племен у Джунглях! Ми всі так кажемо — отож це правда! — кричали вони, — Оскільки ти ще нічого про нас не знаєш і при нагоді зможеш переказати наші слова всім Джунглям, щоб вони помічали нас у майбутньому, то ми розповімо тобі, які ми видатні!

Мауглі не заперечував, і тисячі мавп збіглися на терасу, щоб послухати своїх промовців, які вихваляли Бандар-Логів. Коли ж якийсь промовець спинився на мить, щоб перевести подих, вони кричали всі разом: «Це правда! Ми всі так кажемо!»

Мауглі кивав головою, кліпав очима і казав «так», коли його щось питали; але в голові в нього все йшло обертом від галасу.

«Напевне, Табакі, шакал, усіх їх покусав, — думав він, — і тепер вони показилися. Звичайно, вони скажені! Невже вони ніколи не сплять? Ось хмарка хоче насунутись на місяць. Ах, коли б хмарка була більша, я скористався б темрявою і втік від них. Але як я стомився!»

За цією ж хмаркою пильно стежили й двоє його добрих друзів у зруйнованому рові під муром: Багіра і Каа добре знали, які небезпечні мавпи, коли їх багато, а тому й не хотіли ризикувати. Мавпи ніколи не б'ються менше сотні проти одного, і мало хто в Джунглях на це зважується.

— Я подамся до західної стіни, — прошепотів Каа, — і швиденько злізу: схил іде в той бік. На мене вони не накинуться, хоч би їх там були сотні, але…

— Я знаю, — відповіла Багіра, — хоча б цей Балу швидше прийшов. Але ми повинні зробити, що можемо. Як тільки ця хмарка закриє місяць, я побіжу на терасу. У них там якась нарада про хлопчика.

— Щасливого полювання! — похмуро сказав Каа і поліз до західної стіни. Як на гріх, вона була зруйнована менше, ніж інші, і величезному пітонові довелося змарнувати чимало часу, відшукуючи зручного перелазу.

Хмарка затулила місяць; Мауглі мовчки стежив, що буде далі: і тут він раптом почув легкі кроки Багіри по терасі. Чорна пантера майже безшумно вибігла схилом і тепер била (вона не мала часу пускати в діло свої зуби) праворуч і ліворуч мавп, що тісно сиділи навколо Мауглі в п'ятдесят або шістдесят рядів. Бони залементували з болю і жаху, але коли Багіра спіткнулася, ступаючи по тілах мавп, що звивалися і борсалися під її ногами, одна якась мавпа закричала: «Тут лише одна! Бийте її! Бийте!»

Мавпи щільною зграєю кинулись до Багіри і оточили її, кусаючи, дряпаючи та скиглячи, а п'ятеро чи шестеро підхопили Мауглі, витягли його по стіні літнього павільйону і штовхнули в пролом напівзруйнованого даху. Коли б Мауглі виріс серед людей, то він неодмінно б розбився, тому що летіти довелося добрих п'ятнадцять футів; але Мауглі упав так, як учив його Балу, і торкнувся землі ногами.

— Почекай там, — закричали мавпи, — поки ми уб'ємо твоїх друзів, а потім будемо бавитись з тобою, якщо Отруйне Плем'я лишить тебе живим!

— Ми з вами однієї крові — ви і я! — поспішно сказав Мауглі Владичне Слово Змій. З усіх боків руїни почулося шипіння і шелест, і хлопчик про всяк випадок повторив Слово ще раз.

— Хххай так! Спустіть Клобуки! — промовило з півдесятка голосів. (В Індії кожна руїна рано чи пізно стає притулком для змій, і старий павільйон кишів кобрами.) — Не ворухнись, Братику, а то твої ноги нароблять лиха!

Мауглі стояв якомога спокійніше і пильно вдивлявся в ажурні стіни, прислухаючись до шуму запеклого бою, що кипів навколо чорної пантери, до верещання та скиглення мавп і до глухого, хриплого кашлю Багіри, яка крутилась і захлиналась у суцільному натовпі своїх ворогів. Це вперше зроду Багіра билась не на життя, а на смерть.