Редьярд Кіплінг: Мауглі

Усе, про що ми тут оповімо, сталось за деякий час до того, як Мауглі вигнали з Сіонійської Вовчої Зграї і він помстився Шер-Ханові. Це було в ті дні, коли Балу навчав його Закону Джунглів. Великий, поважний, старий бурий ведмідь був дуже задоволений з такого спритного учня, бо вовченята вивчають у Законах Джунглів лише те, що стосується виключно їхньої Зграї і їхнього Племені, й одразу розбігаються, як тільки можуть повторити Мисливський Вірш: «Ноги, що ступають нечутно, очі, що бачать у темряві, вуха, що чують найменший подих лісового вітру з глибини свого лігва, і гострі білі зуби — все це ознаки наших братів, окрім шакала Табакі та гієни, яких ми ненавидимо». Але Мауглі, Людському дитинчаті, довелось вивчити набагато більше. Іноді Багіра, чорна пантера, гуляючи Джунглями, забігала глянути, що поробляє її улюбленець, вона муркотіла й слухала, притуливши голову до дерева, як Мауглі відповідає Балу свій щоденний урок.

Хлопчик лазив по деревах майже так само добре, як плавав, а плавав майже так само добре, як бігав. Тому Балу, законовчитель, навчав його тепер усіх Законів лісу й води: як відрізнити суху гілку від здорової; як з пошаною розмовляти з дикими бджолами, коли лізеш до їхнього вулика на п'ятдесят футів від землі; що казати Мангу, кажанові, коли ненароком потурбуєш його на гілці вдень; як попереджати водяних гадюк, перед тим як стрибнути в озеро. Ніхто в Джунглях не любить, щоб його турбували, і всі вони завжди готові дати гарту непроханому гостеві. Мауглі вивчив також Ловецький Клич Чужинця, який треба голосно повторювати доти, поки одержиш на нього відповідь, — це в тих випадках, коли хтось із мешканців Джунглів полює поза межами своїх володінь. У перекладі цей Клич означає: «Дозвольте мені тут пополювати, бо я голодний». А відповідь звичайно така: «Полюй, але не для забави, а тільки для їжі».

Самі бачите, як багато доводилось Мауглі вчити напам'ять, і він дуже стомлювався, повторюючи те ж саме сотні разів. Одного разу, коли Мауглі одержав від свого вчителя доброго ляща, й, сердитий, втік у ліс, Балу сказав Багірі:

— Людське дитинча — це Людське дитинча, і воно повинне вивчити всі Закони Джунглів.

— Але поглянь, яке воно маленьке! — заперечила чорна пантера, що напевно розпестила б Мауглі, коли б виховання доручено їй. — Як може його маленька голова вмістити всі твої довгі речення?

— А хіба є в Джунглях настільки мале створіння, що його не можуть убити? Нема. Ось чому я вчу його всіх наших Законів і б'ю легенько, коли він забуває.

— Добре собі легенько! Хіба ти з твоїми залізними лапами розумієш, що таке легенько? — промурчала Багіра. — Сьогодні в нього все обличчя у синцях від твоїх легеньких дотиків. Соромся!

— Краще нехай я, люблячи, наставлю йому синців, аніж він постраждає коли-небудь через своє неуцтво, — запально відповів Балу. — Тепер я вчу дитинча Владичного Слова Джунглів, яке захистить його від птахів, гадюк і всіх чотириногих мисливців, крім його власної Зграї. Якщо тільки він запам'ятає ці слова, то зможе зажадати захисту у кожної істоти в Джунглях. Хіба це не варто легенького стусана?

— Ну, гаразд, але гляди ж не вбий Людського дитинчати. Це тобі не стовбур, щоб гострити об нього свої тупі пазури! А що то за Владичні Слова? Я хоч і звикла сама допомагати, а не просити допомоги, але мені цікаво було б їх почути. — І Багіра, піднявши лапу, з гордістю подивилась на свої сталево-сині, чудово загострені пазури.