Ліман Баум - Чари країни Оз

— Поздоровляємо нашу ласкаву Правительку! — вигукнули вони хором, а тоді почали танцювати так кумедно та забавно, що все товариство вибухнуло реготом і навіть Озма приєдналась до тих веселощів. Та після танцю мавпочки виконали кілька дивовижних акробатичних номерів, а потім ускочили назад до торта, винесли звідти малесенькі музичні інструменти з полірованого золота — кларнети, горни, барабани тощо — і, вишикувавшись вервечкою, пройшли туди й сюди по всьому столу, граючи веселу мелодію, ніби щонайвправніші музиканти. Дороті дуже раділа успіхові свого сюрпризного торта. Коли мавпи закінчили свою виставу, закінчився й бенкет.

Тепер настав час Озмі подивитись і на інші подарунки, тому підвелася Глінда Добра і, взявши юну Правительку за руку, підвела її до столу, де всі подарунки були розікладені розкішною виставкою. Звичайно, насамперед Озмі упала в очі Зачарована Квітка, і Тротта мусила розповісти про всі їхні пригоди в поході по неї. Дівчинка не забула віддати належне Скляному Котові й маленькому Чарівникові, але головна заслуга була за Капітаном Білом, що відважно виніс Золотий вазон із Зачарованого острова.

Озма подякувала всім і сказала, що поставить Квітку в своєму будуарі, де могтиме тішитись її красою та пахощами весь час. Та ось вона побачила чудесну сукню з тканини, зітканої Іліндою та її служницями з пряжі, насуканої з чистих смарагдів, а що всі дівчата люблять гарні вбрання, то можете собі уявити, в який нестямний захват укинув Озму цей подарунок. Їй не терпілось надіти ту сукню, але стіл був закладений іншими прегарними дарунками, і тільки пізно вночі щаслива юна Правителька роздивилась їх усі й подякувала тим, хто приніс їх із такою любов’ю.

ранці після свята, коли Чарівник і Дороті гуляли в палацовому парку, Озма теж вийшла до них і сказала:

— Розкажіть мені більше про ваші пригоди в Лісі Гугу і про те, як ви знайшли отих малесеньких мавпочок для Доротиного сюрпризного торта.

Вони посідали на мармурову лаву поблизу джерела Забуття, й Дороті з Чарівником розповіли про всі свої пригоди.

— Я страшенно занепокоїлась, коли обернулась на кучеряве Ягнятко, — сказала Дороті, — бо почувалася зовсім недобре. І не була певна, чи стану колись знову дівчинкою, розумієш.

— Ти могла б і досі лишатись кучерявим Ягнятком, якби я не відкрив того чарівного слова, — нагадав Чарівник.

— А що сталося з тими горішками, що на них ви обернули тих жахливих тварин-чаклунів? — спитала Озма.

— О, а я майже забув про них, — відповів Чарівник, — Але, здається, вони ще у мене в кишені.

Пошукавши, він видобув два горішки й показав їх Озмі.

Та замислено подивилась на них.

— Недобре лишати будь-яке живе створіння в такій безпорадній подобі, — сказала вона врешті. —Я гадаю, що ви, Чарівнику, повинні вернути їм їхню природну подобу.

— Але ж я не знаю, яка їхня природна подоба, — заперечив він. — Бо, звичайно, та подоба мішаних тварин, якої вони прибрали, — не природна. І не забувайте, Озмо, що натура в них лиха й жорстока, і коли я оживлю їх, вони можуть наробити багато поганого.

— Однаково, — відказала Правителька Озу, — треба звільнити їх від чарів. Коли ви повернете їм природну подобу, ми взнаємо, хто вони насправді, і, звичайно, ми можемо не боятись якихось двох людей, навіть якщо вони чаклуни й наші вороги.

— А я не певен, — заперечив Чарівник, похитавши лисою головою. — Я відібрав у них тільки крихту їхніх чарів — те слово, що обертає подобу, і воно таке могутнє, що ні Глінда, ні я не маємо нічого рівного йому. Річ, бачте, не в самому слові, а в тому, як його вимовляти. Отож коли ці двоє чужих чаклунів знають ще й інші такі чари, вони можуть виявитись дуже небезпечними для нас, якщо ми їх звільнимо.

— У мене є думка! — вигукнула Дороті. — Я не чарівниця й не фея, та коли ви зробите так, як я скажу, нам нічого буде боятися їх.

— Яка ж твоя думка, люба? — спитала Озма.

— Та я подивилась на оте джерело Забуття, — відповіла дівчинка, — і мені подумалося ось що. Коли Чарівник вимовить те жахливе слово, що поверне їм справжню подобу, він може навіяти їм страшенну спрагу, а ми поставимо отут біля джерела кухлик, щоб був напохваті. Тоді вони нап’ються води й забудуть усі чари, які знали, — та й усе інше теж забудуть.