Ліман Баум - Чари країни Оз

Все товариство привітало її вигуками «слава!», і тварини теж ревли, рикали, гавкали, нявкали, кудкудакали, щоб радісний гамір був іще гучніший, а потім усі посідали на свої місця.

Праворуч від Озми сидів славетний Страхопуд Озминський, чиє напхане соломою тіло не було взірцем краси, але чия щаслива вдача й гострий розум зробили його загальним улюбленцем. Ліворуч від правительки посаджено Залізного Дроворуба, чиє металеве тіло було для такої нагоди начищене до блиску. Залізний Дроворуб — імператор краю Моргунів — був однією з найзначніших осіб у країні Оз.

За Страхопудом сиділа Дороті, за нею — Тік-Так, Чоловік з Годинниковим Механізмом, що його накрутили так туго, як лишень можна, щоб він не перебив бенкету, коли вичерпається накрутка. Далі — тітуся Ем і дядечко Генрі, родичі Дороті, двоє спокійних літніх людей, що мали у Смарагдовому місті затишний домочок і були тут дуже щасливі й задоволені. Потім — Бетсі Котушка, а за нею — жартівливий, чарівний Кудлач, що скрізь, куди не піде, був улюбленцем.

З другого боку столу, навпроти Залізного Дроворуба, сиділа Тротта, а поряд — Капітан Біл. Далі сиділи Блискучий Гудзик, Оджо Щасливий, доктор Пінт, його добросерда дружина Маргалот і дивовижний Жаболюд, що прибув на Озмине свято з країни Їп.

За другим кінцем столу, навпроти Озми, розмістилась царствена Глінда, добра чарівниця країни Оз, бо то було почесне місце, друге після того, чільного, де сиділа сама Озма. Праворуч від Ілінди був маленький Чарівник з Озу, що завдячував Глінді всіми чаклунськими способами, які лишень знав. Далі — Джінджар, гарненька селянка, яку дуже любили Озма й Дороті. Сусіднє місце займав Олов’яний Солдатик, а ще далі сидів професор Жук-Хитун директор Державної вищої спортивної школи.

Ліворуч Глінди посаджено веселу Клаптикову Дівчину, яка трохи побоювалась Чарівниці, й тому слід було гадати, що вона поводитиметься скромніше. Поряд неї сидів брат Кудлача; а за ним — дуже інтересна постать, Джек Гарбузова Голова, який для цього свята виростив собі прегарну нову голову й вирізьбив на ній обличчя, ще кумедніше, ніж бувало в нього звичайно. Нова голова не була для Джека новиною, бо гарбузи — овоч не дуже тривкий. Коли насіння — що правило йому за мозок — починало розм’якшуватись у кашку, він знав, що голова скоро зіпсується, й вибирав собі нову на своєму великому полі, засадженому гарбузами: він вирощував їх, щоб йому ніколи не забракло голови.

Ви, певне, помітили, що товариство на Озминому бенкеті було досить різноманітне, але кожен із запрошених був випробуваним, довіреним другом юної Правительки, і та була щаслива, що вони всі тут.

Тільки-но Озма сіла — спиною до столу з подарунками, — як звернула увагу, що всі з величезною цікавістю й утіхою роздивляються щось позаду неї. Бо там пишно цвіла Зачарована Квітка, і величезні квітки, що швидко змінювали одна одну, були прекрасні на вигляд і сповнювали залу тонкими пахощами. Озмі теж захотілося подивитись, до чого це всі так прикипіли очима, але вона стримала свою цікавість, бо непристойно було б зараз роздивлятися подарунки.

Тому мила й гарна Правителька надала увагу гостям, що з них дехто, як-от Страхопуд, Залізний Дроворуб, Клаптикова Дівчина, Тік-Так, Джек Гарбузова Голова та Олов’яний Солдатик, ніколи не їли, а сиділи дуже культурно на своїх місцях і намагались розважати тих, які їли.

А за столом тварин зібралася ще одна інтересна компанія, що складалася з Лева-Боягуза, Голодного Тигра, Тото кудлатого чорного Доротиного песика, мула Клубка, Рожевого Кошеняти, Дерев’яної Кобилиці, Рудої Курки та Скляного Кота. Всі вони мали чудовий апетит, окрім Кобилиці та Скляного Кота, і кожному подавали досхочу тієї їжі, яку він найдужче любив.

Урешті, коли бенкет уже закінчувався й мали подати морозиво, четверо служників унесли величезний торт, весь политий глазур’ю й прикрашений квітками з цукатів.

Понад краєм торта стояли рядочком запалені свічки, а посередині були викладені з цукатів слова:

Торт

Озмі до дня народження від Дороті й Чарівника

— Ой, як гарно! — вигукнула Озма в захваті, а Дороті заквапила її:

— Розріж його, Озмо, хай кожне з’їсть скибку.

Желея Джемб принесла великий золотий ніж із самоцвітами на колодочці, Озма підвелась і почала різати торт. Та тільки-но глазур посередині торта проломилась під ножем, як із торта вискочила малесенька мавпочка три дюйми заввишки, за нею — ще одна й ще одна, і ось уже дванадцятеро їх стали на скатерці й уклонились Озмі.