— Дякую, друже, — відказав Чарівник.
Лев стрибнув у річку й могутніми змахами лап поплив туди, де був витягнений на берег острова пліт. Зачепивши його однією лапою, він став загрібати воду трьома, і такий дужий був цей звір, що справді спромігся стягти пліт у воду й повільно поволік туди, де стояв на березі річки Чарівник.
— Добре! — задоволено вигукнув Чарівник.
— А можна й мені з вами? — спитала Дороті.
Чарівник завагався.
— Якщо обіцяєш не сходити з плота й не ступати ногою на берег, нічого з тобою не станеться, — вирішив він.
Доручивши Голодному Тигрові та Левові-Боягузові стерегти, поки він повернеться, клітку з мавпочками, Чарівник зійшов з Дороті на пліт.
Весло, яке витесав Капітан Біл, було ще там, і маленький Чарівник доплив неоковирним плотом до острова Чарів і причалив якомога ближче до того місця, де вкоренились у землю Тротта і Капітан Біл.
Дороті жахнулася, побачивши, якими маленькими стали в’язні, а Тротта сказала друзям:
— Якщо ви не врятуєте нас якомога скоріш, то від нас нічого не залишиться.
— Потерпіть, любі мої, — порадив Чарівник і вийняв із чорного саквояжика сокирку.
— Що ви хочете нею робити? — спитав Капітан Біл.
— Це чарівна сокира, — відповів Чарівник. — Коли я накажу їй рубати, вона обрубає коріння з ваших ніг, і ви зможете добігти до плота, перш ніж воно відросте.
— Не треба! — злякано вигукнув моряк. — Не треба, чуєте? Це коріння все з нашої плоті, і наші тіла годують його, поки воно вростає в землю.
— Обрубати це коріння, — докинула Тротта, — це однаково, що обрубати пальці на руках і на ногах.
Чарівник сховав сокирку в чорний саквояжик і видобув звідти срібні щипці.
— Ростіть — ростіть — ростіть! — наказав він щипцям, і вони зразу почали рости, аж поки дотяглись від плота до бранців острова.
— Що ви знов хочете робити? — спитав Капітан Біл, з острахом дивлячись на щипці.
— Це чарівне знаряддя витягне вас із корінням і поставить на пліт, — відповів Чарівник.
— Не треба! — благально вигукнув моряк, здригнувшись. — Це ж буде страшенно боляче.
— Це буде так, наче рвати зуби — виривати нас із корінням, — додала Тротта.
— Змалійте! — наказав Чарівник щипцям, і вони зразу стали маленькі, а він укинув їх до чорного саквояжика.
— Боюся, друзі, що цього разу нам кінець, — гірко зітхнувши, мовив Капітан Біл.
— Будь ласка, скажіть Озмі, — попросила Тротта, — що ми попали в біду, намагаючись дістати для неї гарний подарунок на день народження. Тоді вона пробачить нам.
Зачарована Квітка гарна й дивовижна, але це тільки принада, щоб заманювати людей на цей жахливий острів, а потім нищити їх. Я певна, ви й без нас гарно відсвяткуєте Озмин день народження, і сподіваюсь, Дороті, що ніхто в Смарагдовому місті не забуде мене і нашого любого старенького Капітана Біла.
ороті тяжко зажурилась і насилу стримувала сльози.
— Більше нічого ви не можете придумати, Чарівнику? — спитала вона.
— Поки що нічого, — відповів він. — Але я думатиму доти… доти… ну, допоки з думання вийде якесь пуття.
Якусь часину вони мовчали.
Дороті й Чарівник — сидячи в задумі на плоту, а Тротта й Капітан Біл — сидячи в задумі на мухоморах і помалу меншаючи.
Раптом Дороті сказала:
— Чарівнику, а я щось придумала!
— Що ж ти придумала? — спитав той, зацікавлено дивлячись на дівчинку.
— Ви пам’ятаєте те чарівне слово, що обертає людей?
— Атож, — відповів Чарівник.
— Так оберніть Тротту й Капітана Біла на пташок або на джмелів, і вони зможуть полетіти на той берег. А як будуть уже там, ви зможете вернути їм їхню звичайну подобу!
— Ви можете це зробити, Чарівнику? — жалібно спитав Капітан Біл.
— Гадаю, що можу.
— І з корінням разом? — спитала Тропа.
— Ну, коріння ж тепер частина тебе, і коли тебе обернути на джмеля, то ти обернешся на нього вся й визволишся з цього жахливого острова.
— Чудово! Зробіть це! — закричав моряк.
Тоді Чарівник промовив повільно й виразно:
— Я хочу, щоб Тротта й Капітан Біл стали джмелями — пірзкщгл !
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу