Туве Янсон - Країна Мумі-тролів. Книга третя

Ані однісінька рибка не заплила до верші Дядька-панька. Він заснув на містку з капелюхом, що зсунувся йому на носа. Поруч на килимку з-під печі лежала Мюмля й дивилася на брунатну стрімку течію.

Біля поштової скриньки сидів, малюючи на шматку фанери великі літери, Гемуль. Він виводив темно— червоною фарбою: «Долина Мумі-тролів».

— Для кого ти це пишеш? — поцікавилася Мюмля. — Якщо вже сюди хтось прийде, то й так знатиме, куди прийшов!

— Це не для чужих, — пояснив Гемуль, — а для нас…

— Навіщо?

— Не знаю, — щиро здивувався Гемуль. Він замислено домалював останню літеру і мовив: — Може, для того, щоб точно знати, де ми мешкаємо… У назві є щось особливе, якщо розумієш, про що я кажу.

— Ні, не розумію, — відповіла Мюмля.

Гемуль, вийнявши з кишені великого цвяха, заходився прибивати фанерну дощечку до поруччя містка. Тим часом прокинувся Дядько-панько й пробурмотів спросоння:

— Врятуйте пращура…

З намету кулею вистрибнув Нюхмумрик з низько натягненим на чоло капелюхом і закричав:

— Що ти робиш? Припини негайно!

Ніхто ніколи не бачив, щоб Нюхмумрик втрачав самовладання. Це усіх налякало. Гемуль, Мюмля й Дядько-панько стояли, розгублено потупивши очі. Ніхто не дивився на Нюхмумрика. Гемуль поквапливо витягнув з фанери цвяха.

— Не смій гніватися! — докірливо вигукнув Нюхмумрик Гемулеві. — Сам добре знаєш, чому!

Кожен гемуль повинен знати, що нюхмумрики ненавидять усілякі таблички, усе, що нагадувало би про обгороджені замкнуті приватні території, куди заборонено доступ стороннім. Хто хоч трішечки цікавився життям нюхмумриків, той знає, що лише одна річ на світі — таблички із заборонами — може розлютити їх. Ось Нюхмумрик і розлютився. Він верещав і поводився зовсім негідно, а таку поведінку важко пробачити, хай би там що робилося у світі!

Гемуль спустив фанерну дощечку на воду. Літери швидко потьмяніли, розплилися. Течія підхопила табличку й понесла у море.

— Бачиш, — сказав Гемуль, — попливла собі. Може, вона була не такою важливою, як я собі гадав.

Голос Гемуля змінився, хай ледь помітно, але в ньому вже не було тієї поваги, що раніше, зате з’явилося більше панібратства, і Гемуль вважав, що має на це право.

Нюхмумрик промовчав, навіть не ворухнувся. Раптом він кинувся до поштової скриньки біля містка, підняв покришку, зазирнув, потім підбіг до великого клена і запхав руку в дупло.

Дядько-панько підхопився на ноги:

— Чекаєш листа? — загукав він.

Та Нюхмумрик був уже біля дровітні, перевернув пеньок, на якому рубали дрова, увійшов досередини й почав шукати щось за маленькою поличкою біля вікна над столярним верстатом.

— Окуляри шукаєш? — не відступався від нього Дядько-панько.

— Не заважай мені шукати! — відрізав Нюхмумрик і пішов далі.

— Правду кажеш! — скрикнув Дядько-панько, ледь встигаючи за Нюхмумриком. — Маєш цілковиту рацію! Колись я цілими днями шукав речі, слова, імена і дуже сердився, коли інші намагалися мені в цьому допомагати, — він міцно вчепився у плащ Нюхмумрика, щоб той, бува, не втік. — Знаєш, чим вони мене діймали? Запитаннями на кшталт: «Де ти це востаннє бачив? Спробуй пригадати! Де це трапилося? Коли це трапилося?» Ха-ха! А тепер доста! Я забуваю і гублю все, що мені заманеться! Хочу тобі сказати…

— Дядьку-паньку, — урвав його Нюхмумрик. — Риба восени тримається ближче до берега. Посеред ріки риби не впіймаєш!

— Посеред струмка, — радісно виправив його Дядько-панько. — Це було перше розумне слово, почуте мною за весь день.

І він зразу відчепився від Нюхмумрика.

Нюхмумрик продовжив свої пошуки. Він шукав листа від Мумі-троля, прощального листа. Не міг його друг забути написати листа, бо мумі-тролі ніколи не забувають попрощатися. Однак усі їхні спільні схованки були порожніми.

Лише Мумі-троль знав, як слід писати листи нюх— мумрикам. Коротко і стисло. Без жодних обіцянок, туги та інших проявів смутку. А наприкінці щось смішне й веселе.

Нюхмумрик увійшов до будинку, піднявся на другий поверх, відкрутив велику дерев’яну кульку на поруччі сходів, але в тому сховку теж було порожньо.

— Порожньо! — сказала за його спиною Чепуруля. — Якщо ти нишпориш за їхніми коштовностями, то тут їх немає. Вони в одежній шафі, а шафа замкнена.