Олексій Кацай - Змова чужих

– Ти чого, паніматко!? – навіть обурився тато. – Ні, кому-кому, а тобі відпочити точно треба. Якщо вже тобі, жінці й громадській активістці, мракобіси усілякі мозки пудрять…

– І Тайці з нашого класу теж, – вклинився Микитка. – Пудрять. Вона контрольні тільки за гороскопом пише.

– От! Бачиш, матінко? Все це – тролінг для недоуків, астральна лабуда для невігласів, і, взагалі, нечисть – гоу хоум! Виполемо астральний чортополох культиватором науки!

– Якщо ви бажаєте владнати своє життя та життя своїх близьких, – лунало з екрану, – записуйтеся на Вищі Астрологічні Курси, що знаходяться за адресою…

– От було б у мене більше вільного часу на роботі, – не заспокоювався тато Саня, – записався б я на ці самі Курси. Подивився б я, чому там вчать. Я б їх вже навчив! Я б їх викрив! Статтю б написав і в Інтернеті повісив. Боротися потрібно з цими забобонами, от тільки часу зовсім немає.

– З нами була відома пророчиця й екстрасенс, директриса Вищих Астрологічних Курсів Рафлезія Ізольдівна Бузина. Слідкуйте за нашими передачами. Незабаром пані Бузина має зробити дуже важливу заяву. Залишайтеся з нами.

– І залишається ж дехто, залишається! Схарапуджені мавпи просто, – роздратовано вимкнув телевізор тато, – що хочуть відповідальність за свої власні вчинки на зірки перекласти. Й-ех, часу немає…

А в Микитки час був. Для вивчення й викриття. Щоб татові допомогти. Це він вирахував, вже лежачи в ліжку й дивлячись крізь вікно на величезні далекі зірки. Всі вони були його дуже добрими друзями. Вірніше, його друзі жили на них, і Микитка частісінько вечорами розмовляв із ними. З друзями інопланетними, тобто. От і зараз…

«Треба сміливо воювати з забобонами!» – сигналізували з Веги. «Щоб люди мавпами не були і не боялися самі за свої вчинки відповідати. А не кивати на потойбічні сили», – бурчали з Альдебарану. «І щоб ніщо на світі не мало змоги мамі перешкодити до Шотландії поїхати», – посміювалися з Ліри.

А на самому підвіконні, наче на пласкій околиці Чумацького Шляху, злякано мерехтів Сатурн в секстилі. Секстиль був схожий на великий гранчак. До нього вела широка стежина. Аж раптом вона почала звужуватися, вихилятися, намагаючись втекти від кореневищ астральних чортополохів, що виповзали з узбіч. Були кореневища схожі на щупальці величезних сизих восьминогів. І на кожному з них бовтався золотий тау-квадрат у вигляді кола Зодіаку.

Втім, це вже Микитці снилося. А наступного дня…

Наступного дня, після уроків, Микитка стояв на проспекті Братів Стругацьких, роздивляючись величезну темно-синю вивіску. «ВАК» – було написано на вивісці, не менше величезними, срібними літерами. А внизу дрібнішими – «Вищі Астрологічні Курс». Тому «курс», що в останньому слові від нього літера «и» відпала.

«Упс!» – сказав сам собі Микитка, і щосили потягнув на себе двері на «Курс», намагаючись не бути схарапудженою мавпою. Двері були важкі і явно не хотіли пропускати мавпу всередину. Як і весну, що вже давно буяла навкруги.

Адже всередині було не по-весняному прохолодно й похмуро. Як у розбійницькому кублі. На стінах мерехтіли картини з гороскопічною фауною і геометричними фігурами. Під ними, в буді, приліпленій просто до стіни, сидів бородатий охоронець. Аби його ні з ким не переплутали, слово «охорона» було виведено і на бейджику, і на спині чорного комбінезона. А біля буди висіло античне зображення сузір’я Стрільця – кентавр з величезним луком. Був кентавр теж по-розбійницькі бородатий і дуже схожий на самого охоронця.

Микитка навіть навшпиньки підвівся, аби зазирнути через скло буди униз: а, може, в цього пана тулуб теж кінський, як і в кентавра? Одначе, кінським у пана був тільки голос:

– Ги- ги-ги, ти куди це, хлоп’я? Звіздар, чи що? Так не схожий, ги.

– Я це… того… я на курси записатися хочу.

– Ги-ги-ги… Треба ж, яка молодь просунута пішла. Коридором прямо й ліворуч. Приймальна там. У секретарки запитаєш, ги.

Над секретаркою, блідою дівчиною з синім волоссям, висіло, природно, зображення сузір’я Діви. У приймальні ще якісь картини висіли, але Микитка на них уваги не звернув. Ніяковів дуже Микитка. І навіть побоювався якось.

– Здрас-с-с… – видихнув.

– Бам… бам… бом-м-м… – відповів за спиною дзиґар з циферблатом у вигляді Зодіаку. Микитка здригнувся навіть. І розлютився.

– Здрастуйте, – зчепив зуби. – Здоровенькі були. Я б хотів записатися на ваші курси. Щоб знайти ментальне заспокоєння і налагодити життя своїм близьким.