Анатолий Костецкий - Все - як насправдi (на украинском языке)

-- До чого тут останнi вiстi! -- знизав плечима Сергiй. -- Це Дiма грозу зробив!

-- Он воно що! -- усмiхнулась бабуся. -- Ну, тодi iнша рiч. А тепер давайте гаряченького чайку -- i до школи.

Перевдягнений Сергiй, Дiма у бабусинiй кофтинi та Олег в Сергiєвих штанцях i сорочцi посiдали до столу.

-- А знаєш, -- раптом звернувся до Сергiя Дiма, -- я таки пригадав потрiбнi слова.

-- Та ну! -- ледь не захлинувся гарячим чаєм Сергiй.

-- Плавання у вас сьогоднi? -- хитрувато усмiхнувся Дiма.

-- Так!

-- Ну от, -- пояснив Дiма, -- коли зайдеш у басейн, -- тiльки спершу заходь, де неглибоко! -- лягай вiдразу на воду й пливи! Але при цьому весь час повторюй подумки:

Гей, працюйте, ноги й руки!

Я пливу, неначе щука!

-- I все? -- здивувався Сергiй.

-- I все, -- кивнув Дiма.

-- Неодмiнно так i зроблю! -- радiсно засяяв Сергiй. -- Величезне вам спасибi!

-- Нема за що, -- кинув Дiма, -- дрiбницi.

Хлопцi хутко поковтали чай, Сергiй вихопив iз холодильника торт для класу -- й вони заспiшили до школи: адже по дорозi треба було ще заскочити до Олега за його портфелем.

А Дiма подякував бабусi за чай, повернувся в кiмнату, зручно вмостився в крiслi й заглибився у читання своїх мемуарiв.

У клас хлопцi заскочили майже водночас iз дзвоником.

Ледь перевiвши дух, Сергiй вiдразу помiтив порожнє мiсце Птурської, i серце його покотилося десь аж у п'яти.

"Як же я забув! -- iз розпачем подумав вiн. -- Та й Дiма не згадав. А обiцяв сьогоднi повернути її!"

I вiн вiдчув, як це не дивно, що йому страшенно не вистачає Вiтки з усiма її жартами, шпильками й стусанами.

Пiсля третього уроку до Сергiя пiдiйшла вчителька i спитала:

-- Кудлик, ти, часом, не знаєш, чому Птурської сьогоднi немає у школi?

Сергiєвi аж дух перехопило, Але зрештою вiн якось пересилив себе й вичавив:

-- Мабуть, захворiла... Вона вчора, здається, кашляла.

Його вiдповiдь нiби задовольнила вчительку. В усякому разi, вона бiльше нi про що не розпитувала, тiльки попрохала Сергiя знову занести Птурськiй домашнє завдання.

-- А я пiсля урокiв сама їй подзвоню й узнаю, що з нею, -- додала вчителька й пiшла собi.

А Кудлик так i вкляк на мiсцi! Це ж коли вчителька подзвонить, все стане вiдомо: i те, що Вiтки не було в школi, й те, що й у бабусi вона не ночувала.

У повному розпачi вiдсидiв Сергiй так-сяк до кiнця урокiв. На щастя, його не викликали.

Та лише скiнчився четвертий урок i клас почав збиратись у басейн, як Сергiй згадав Дiмину пораду й почав повторювати про себе чарiвнi слова.

I що ви думаєте! Вiн таки поплив!

Коли всi третьокласники перевдяглися в купальнi костюми i вчитель фiзкультури дав команду: "У воду!" -- Сергiй Кудлик чи не найпершим стрибнув у басейн. Вiн вiдразу ж зашепотiв: "Гей, працюйте, ноги й руки! Я пливу, неначе щука!" -- i смiливо вiдштовхнувся ногами вiд дна.

-- Молодчина! -- поплескав його по мокрiй спинi вчитель, коли Сергiй, натомлений, але вкрай щасливий -- вiн проплив аж десять метрiв! -- вибрався з води. -- Коли так i далi пiде, я й п'ятiрки не пошкодую!

Всi однокласники теж поздоровляли Сергiя, ляскали кого по спинi, яка аж червоною зробилася, та казали, що тепер для нього й океан не страшний!

-- Ну, олiмпiєць, -- пiдiйшов до нього Олег, -- бачиш, допомiг-таки Дiмин вiршик! От жаль лише, що Птурська не бачила.

Олеговi слова знов нагадали Сергiєвi, що Дiма й досi не повернув Птурську додому, i Кудлик заходився швиденько перевдягатися.

-- Я помчав додому, -- кинув уже вдягнений Сергiй Олеговi. Вiн летiв, мов на крилах, -- так не терпiлося йому подiлитися радiстю з бабусею.

-- Я вмiю плавати! -- крикнув вiн вiдразу на весь будинок, тiльки-но бабуся вiдкрила дверi.

-- Нарештi! -- сплеснула в долонi щаслива бабуся, -- Ну, заходь швиденько, порадуй Дiму.

-- Я вже чув, -- вийшов назустрiч дiдок. -- От бачиш, головне -повiрити в себе й нiчого не боятися!

-- Але ж коли б не вашi слова... -- почав був Сергiй, та Дiма перебив його:

-- До чого тут слова! Їх я просто вигадав, бо справжнi чарiвнi слова забув.

-- Як -- вигадали?! -- ошелешено глянув на нього Сергiй. -Виходить, цей вiршик -- не чарiвний? А коли б я потонув?!

-- Ну, перелякався! -- засмiялася бабуся. -- Ти не мiг потонути, бо дуже хотiв навчитися плавати.

-- Не розумiю, -- заклiпав очима Сергiй.

-- Згодом зрозумiєш, -- обняла його бабуся. -- А зараз мий руки та їстимемо.

Вже за обiдом Сергiй звернувся до дiдка:

-- А чому ви досi не повернули назад Вiтку? Ви ж обiцяли...

-- Склероз! -- ляснув себе Дiма по лобi. -- Забув начисто. Ну, нiчого, зараз доїм i поверну.

Вони хутко дообiдали й перейшли в Сергiєву кiмнату.

-- Так, так, так, -- заходив iз кутка в куток Дiма, заклавши ручки за спину. -- Як же там говориться в таких випадках? -- Видно було, що вiн силкується пригадати потрiбнi слова. -- Слухай, -- звернувся раптом Дiма до хлопця, -- може, нехай вона ще трохи там побуде? Їй тiльки на користь.