Анатолій Соломко - Корсетна майстерня пані Марії

На привокзальній площі Шульгіна розплатилася з носильником і огледілась — в очах рябіло від різнобарвних яток, од строкатого одягу людей — справжній ярмарок. Чистильники взуття, вибиваючи щітками чечітку, голосно запрошували охочих навести блиск на черевиках; господарі великих дерев’яних розцяцькованих будок в засмальцьованих, колись білих фартухах кликали приїжджих скуштувати морозива. Тут же продавались смажене насіння, дешеві цукерки. Стільки людей навкруги, а у Шульгіної було моторошне відчуття самотності, але вона знала, що те минеться.

Скрегочучи колесами, з гуркотом розвернувся по колу трамвай, заліплений яскравими торговими рекламами: «Пийте коньяк Шустова!», «Вживайте апетитні пілюлі «Ара»!», «Шоколад «Сіу» — найкращий у світі!»

— Пані, певно, перший раз у нашому чудовому місті? — хтось злегка торкнув її за рукав.

Вона повернула голову — підстаркуватий худорлявий чоловік усміхнувся їй, як добре знайомий.

— Я тутешній візник, — коли ваша ласка, можу відвезти, куди накажете.

— Буду вам дуже вдячна… А кого це тут збираються зустрічати? На пероні стільки вельможного панства…

— Хіба пані не знає?.. Та це ж великий князь, його імператорська високість Микола Миколайович пожалували до нас.

— Он воно що!

Вони підійшли до чорного лакованого ландо, в яке було впряжено пару гнідих коней.

— Сідайте, шановна пані… То куди ж ми поїдемо?

— В готель Гладинюка.

— О-о-о! То шановна пані не перший раз в Києві! — захоплено вигукнув візник.

Веселий та балакучий, він розповідав Шульгіній про міські новини, про робітничу демонстрацію, богослужіння митрополита у Володимирському соборі, прем’єру нової вистави в театрі Бергоньє.

— Готель поруч з театром, там же, на Фундуклеївській [3] Фундуклеївська — нині вулиця Леніна. , — ви, звичайно, знаєте. Раджу скористатися випадком і відвідати театр.

А Шульгіна враз пригадала Андрія, і на душі їй стало тепло. Кохала юнака давно, чи по з першої зустрічі, не задумуючись, ладна була іти за ним хоч на край світу, але часті переїзди, ризиковані завдання комітету. Вона належала партії, і її особисте було не на першому плані.

Уже й не пам’ятає, з якої нагоди зібралися тоді на квартирі Кржижановських: щоб відзначити якесь родинне свято, а може, й на чергове засідання комітету. Вона часто бувала там. З дружиною Гліба Максиміліановича Зінаїдою Павлівною дружила ще в Пітері. Її приваблювало щось «домашнє», сімейне тепло, яким немовби опромінювала ця привітна родина. Та не тільки вона це відчувала, подібне казали Маша Ессен, Женя Шліхтер, інші товариші по спільній роботі.

Гостей розважав сам господар — молодий, красивий Гліб Максиміліанович. З невеличкою борідкою, високим лобом над великими очима, в новому темно-коричневому відпрасованому костюмі, з модною краваткою. Зінаїда Павлівна поралась на кухні.

Біля Шульгіної сидів широкоплечий юнак з худорлявим обличчям, з трохи примруженими від світла електричної лампочки чорними очима. Це був Андрій Русанов, зв’язківець, який привіз на ім’я Кржижановського листа від Леніна. Володимир Ілліч писав про необхідність організовано готуватися до рішучої боротьби проти меншовиків, проти бойкоту ними центральних установ партії і спроб захопити місцеві соціал-демократичні комітети.

Марія захоплено дивилася на нещодавно прибулих До Києва Ульянових: сестер Анну Марію та брата Дмитра Ілліча з дружиною, — вже знала, що вони рідні Олександра Ульянова, який готував зі своїми товаришами замах на царя і якого потім стратили у Шліссельбурзькій фортеці. А йому тоді йшов лише двадцять перший рік, і всі говорили, що він був винятково розумною і здібною людиною, міг стати видатним вченим. Але розмовляти з такими людьми їй не до водилось.

Приїзд Ульянових до міста над Дніпром був не випадковий: Київ стояв на перехресті шляхів, котрі пролягли з Москви і Петербурга за кордон, саме туди, де перебував у еміграції їхній брат — Володимир Ілліч і де виходила «Искра». Вони разом з Ленгніком, Кніпович та Кржижановськими, що прибули сюди на партійну роботу раніше, мали організаційно зміцнити партію. Цього вимагала обстановка, що склалася після Другого з’їзду, бо меншовики, які зазнали на ньому поразки, починали свою розкольницьку діяльність. Шульгіна була знайома зі змістом листа Леніна, якого на ім’я Кржижановського привіз його зв’язківець. Володимир Ілліч наголошував на необхідності організовано готуватися до рішучої боротьби проти Мартова та його спільників, проти бойкоту ними центральних установ партії і спроб захопити місцеві соціал-демократичні комітети. Посланці Леніна вели титанічну роботу, зокрема Дмитро Ульянов, як агент ЦК РСДРП, об’їжджав соціал-демократичні організації, збирав кошти — робітники давали гроші на видання та доставку в Росію свого друкованого органу — «Искры». За кордон, до редакції, від товариша Андрія [4] Партійна кличка Д. І. Ульянова. надходило двісті, п’ятсот, а іноді і тисяча карбованців.