Анатолій Соломко - Корсетна майстерня пані Марії

Андрій з Марією звернули в тихий, чисто підметений провулок, в якому мешкала Шульгіна, і враз зупинилися — десь недалеко грали на скрипці. Прислухалися і поволі рушили на звуки. В ошатному цегляному будиночку, що стояв між фруктовими деревами, побачили відчинене вікно. Мелодія линула звідти — ніжна, задушевна, вона навіювала мрійливий настрій. Постояли хвилину-другу, насолоджуючись чарівними звуками, й рушили далі. Скоро опинилися перед масивними зеленими ворітьми, на яких тьмяною позолотою виблискував імператорський орел з розпростертими крилами, а під ним на всю ширину воріт сяяла білою фарбою вивіска: «Корсетна майстерня Марії Шульгіної». В глибині — невеликий двоповерховий будиночок, та з вулиці за квітами і буйною зеленню його не було видно.

— Мабуть, щирої душі твої господарі — роздумував юнак.

— Не скаржусь. То зайдемо?

Хлопець ствердно кивнув, пропускаючи дівчину поперед себе в хвіртку.

Увійшли до невеликої затишної кімнати, що служила кабінетом і приймальнею для замовниць. Веселий і безтурботний вигляд Марії відразу змінився.

— Щось лихе трапилось? — кинула на стіл капелюшок. У її великих волошкових очах заіскрилась тривога.

— Поки що нічого не трапилось… Красива ти, Машенько… — тихо мовив Андрій.

— Чи не для того домагався зустрічі зі мною, щоб сказати, що я красива? — розсердилась.

— Не гнівайся, ради бога, поки що все гаразд. Мене послали, щоб передати тобі термінове доручення.

Вона полегшено зітхнула.

— Пробач, будь ласка…

Марія четвертий місяць шила для дружин високопоставлених осіб корсети, слухала міські плітки, регулярно відвідувала театр — справжній тобі курорт. Ні зв’язку з комітетом, ні роботи. В Одесі було дуже небезпечно, того й дивись, не сьогодні-завтра провал, арешт, але там вона працювала в ім’я щасливого прийдешнього! А тут…

Андрій, ніби читаючи її думки, тихо проказав:

— Ти сама добре знаєш, що для нас Курськ — просто чудова знахідка. Ми підтримуємо зв’язки з комітетами РСДРП деяких промислових міст. Сюди без перешкод приїздять наші зв’язківці. Та й кому на думку спаде, що тут, у губернському місті, діють соціал-демократи… Товариші з комітету знають про твою нелегку роботу в Одесі. Отож і не випадково саме тут дали тобі змогу відпочити, тримали тебе як резерв. А тепер ти потрібна в іншому місці. За який час зможеш ліквідувати свій заклад?

— Що? — розгубилася, хоч і чекала цього довго. — За тиждень, — подумавши, сказала твердо.

— А за два-три дні не зможеш?

— Що ти, Андрію!

— Треба терміново, Марійко, бо партія посилає тебе в Київ для налагодження і організації роботи підпільної друкарні. Становище там невтішне, за останні роки поліція знищила дві друкарні, арештувала багато товаришів.

Андрій говорив гарячково, наче боявся, що його можуть перебити, не дослухавши. Становище в київських товаришів дійсно було кепське. Після Другого з’їзду партії меншовики, мобілізуючи сили, намагаються витіснити з комітету Шліхтера. Його вже не повідомляють про засідання комітету, приховують явки. Бачачи безплідність і неможливість дальшої роботи в таких умовах, Шліхтер не міг нести відповідальність за опортуністичний курс меншовицького комітету, Шліхтер змушений покинути його. Вийшов з комітету і Вакар. Проте київські більшовики не склали зброї — за завданням Леніна вони створюють в лютому 1905 року окрему від комітету більшовицьку групу «Вперед». Налагоджують випуск листівок, підтримують тісний зв’язок з женевською газетою «Вперед», виданням якої керує Володимир Ілліч, організовують політичний страйк залізничників. В страйковий комітет одностайно обирають Гліба Максиміліановича Кржижановського, подружжя Шліхтерів та Леоніда Скорнякова. Спираючись на залізничних робітників і службовців, комітетники рішуче повели свій наступ і незабаром стали господарями становища не тільки на залізниці, а й у місті. Адміністрація розгубилася — такого ще не траплялось.

Шульгіна знала про страйк киян від товаришів, з якими зустрілася напередодні від’їзду до Києва.

— Велику роль там зіграв наш неперевершений Гліб! — захоплено розказували їй про Кржижановського. — Справжній організатор, блискучий оратор! А яка майстерність володіти аудиторією! — підкреслювали особливу здатність Гліба гуртувати навколо себе людей.

Коли Андрій замовк, Шульгіна одхилилась на спинку стільця і задумливо проказала: