Джеральд Даррелл - Балакучий згорток

Загін дістався до повороту, і Пенелопа з Етельредом визирнули з-за рогу. Вони побачили з десяток василісків, яких, очевидно, поставили тут охороняти Книги: вартові зібралися біля сходів і сперечалися. Було зрозуміло, що вони не сподівалися атаки з тилу, бо з’ясовували, чи слід їм вийти на поверхню і вступити в бій на великому подвір’ї замку, чи ні. Нарешті їхній головний постановив, що один з них все-таки залишиться на варті та, якщо знадобиться, підпалить книги, а решта підуть нагору битися. Тоді вони відчинили двері в темницю, де зберігалися Великі Книги, й один вартовий став біля Книг напоготові, аби будь-якої миті змогти їх підпалити. Решта василісків протупотіли сходами нагору, на поле бою.

— Що ж нам робити? — прошепотіла Пенелопа. — Якщо ми підемо коридором, він нас побачить і підпалить Книги.

— Ага, — шепнув у відповідь Етельред. — Ану поможіть-но мені, панночко, скинути цей мундир, та мерщій!

Пенелопа швидко допомогла йому скинути однострій, і перш ніж встигла спинити, він пострибав за ріг і вниз коридором, просто до темниці, стискаючи в лапі лавандовий пістолет.

— Агов! — гукнув він до вартового. — Агов, вояче, а чого це нікого не видно?

— Ані руш! — гаркнув василіск. — Ще крок — і я дихну на тебе вогнем!

— Що це з тобою, га? — здивувався Етельред. — Я просто прийшов передати тобі й твоєму шефові цікаву інформацію, яку тут знайшов. Ану, поглянь-но сюди.

Етельред помахав вартовому пістолем із лавандовою водою.

— Що це? — недовірливо спитав вартовий.

— Я оце в трубі натрапив на одного горностая, — сказав Етельред, — та й уперіщив його каменюкою по голові. То він мав при собі ось що. Цією штукенцією горностаї там ваших гасять що є сили. Убивча річ. Тільки я не зовсім знаю, як воно працює.

Етельред зупинився якраз при дверях до темниці та крутив пістоль, ніби й справді не знав, як ним користуватися.

— Ану, давай сюди, я віднесу сержантові, — сказав василіск і на крок відступив у коридор. Етельред випорснув струмінь лавандової води просто йому в дзьоб.

Василіск відразу хитнувся назад, почав задихатися, кашляти і чхати, розбризкуючи довкола потоки полум’я. Пенелопа зрозуміла, що настав її час. Вона обернулася до жаб і горностаїв, гукнула: «Вперед!» — і побігла вниз коридором, а за нею ринула вся її жаб’ячо-горностаєва гвардія.

Василіск побачив юрбу ворогів, що мчала просто на нього, й хотів був утекти, аж тут по ньому вистрелили п’ятдесят струменів лавандової води з пістолів п’ятдесяти жаб, і ще п’ятдесят — зі зброї горностаїв. У василіска вирвався якийсь дивний крик, більше схожий на булькотіння, він закрутився на місці та непритомний упав горілиць.

— Мерщій, — звелів Етельред, — десятеро горностаїв і десятеро жаб — сюди, стерегти Книги.

Оскільки тут, у темниці, їм було більш-менш безпечно, Етельред замкнув їх, а ключ доручив Пенелопі.

— Тепер так, панночко: ви стійте тут, — розпорядився він, — а ми побіжимо сходами нагору.

З цими словами він очолив решту загону жаб і горностаїв, і вони рушили сходами на внутрішнє подвір’я. А тут битва вже майже скінчилася. Напівпритомних від лавандової води василісків, які, до того ж, без перестанку чхали, горностаї тріумфально зігнали в одну купу і зв’язували попарно. Переконавшись, що його допомога не надто потрібна, Етельред залишив своїх жаб і горностаїв допомагати у зв’язуванні василісків, а сам знову спустився в підземелля. І внизу на сходах раптом зупинився, охоплений жахом.

Пенелопа пильно чатувала біля дверей і не помітила, що знешкоджений ними василіск вже прийшов до тями і тепер підкрадається до неї, а очі його аж палають від люті. Етельред розпачливо роззирнувся довкола — він був беззбройний. На щастя, під ногами валялася піка, покинута кимось із жаб. Етельред схопив її, ретельно прицілився та метнув у василіска саме тоді, коли той уже збирався спопелити Пенелопу своїм вогняним подихом. Піка влучила йому точнісінько межи очі, й він вдруге без тями повалився на землю.

— Ой, Етельреде, ти врятував мені життя, — промовила Пенелопа і здригнулася, дивлячись на василіска: він лежав на землі, а з його ніздрів курів дим і часом виривався вогонь.

— Звичайна справа, панночко, — скромно відгукнувся Етельред. — Ви, до речі, теж врятували мені життя.

І тут знадвору долинули гучні радісні вигуки, а на мосту з'явився Г. Г. верхи на Королі Єдинорогів. Він поважно проїхав під мурами замку, на яких виднілися шрами та рубці, залишені грифонівською артилерією, по обшарпаних рештках воріт, рознесених на друзки єдинорогами, і в’їхав на подвір’я, де горностаї і жаби наглядали за жалюгідними купками зв’язаних василісків. Г. Г. зупинився посеред двору, і тут із підземелля вийшла процесія Смертельно Страшних Жаб Пенелопи: вони несли три Великі Головні Книги на золотих і срібних поставцях. І поява цих книг, цілих і неушкоджених, викликала таке голосне «Ура!», що його було чути по всій країні Міфології.