Джеральд Даррелл - Балакучий згорток

Саме тоді, коли перша хвиля єдинорогів мчала галопом по підйомному мосту, Освальд із Дездемоною та іншими русалками, котрі сиділи в нього на спині, як у дамському сідлі, звісивши хвости на один бік, — отже, Освальд із цією ношею подолав шлях від Коркового Лісу і спустився в рів. Він виявився гарною мішенню, тож василіски вирішили повправлятися в гарматній стрільбі по ньому. Ядра падали на землю довкола Освальда, розтинаючи повітря і розорюючи пурпуровий схил, але, на подив, жодне ядро не вцілило ані в змія, ані в Дездемону та її компанію. Тож вони живі-здорові дісталися до рову і занурились під воду.

І тоді з-поза пагорбів Саймон почав повітряну атаку. Прозорі кулі, всередині яких сиділи вогняники, виблискуючи всіма барвами веселки, одна за одною злітали в небо. До кожної кулі було припасовано кошик, а в кожному кошику — повно розлючених горностаїв. Ті горностаї, щиро кажучи, вихлебтали стільки рути, що Саймон на превелику силу стримав їх від братерської бійки, поки ті дочекалися початку штурму. Кулі піднялися над мурами замку, ошелешені василіски взялися плюватись по них потужними струменями полум’я, але не змогли дістати. Натомість горностаї відповідали пострілами з пістолів, заряджених лавандовою водою, і невдовзі дійшло до того, що василіски на замкових мурах почали задихатися, кашляти і крутитися дзиґою, сліпнучи від сліз. Один з них, ніде правди діти, так тяжко чхав, аж звалився в казан із гарячою олією і отримав сильні опіки. Потрохи повітряні кулі з тріумфуючими горностаями на борту перелетіли через стіни та почали спускатися на велике внутрішнє подвір’я.

А тим часом Дездемона і її дівчата відшукали в рові головний корок. Знайти його було важко, бо існували тільки припущення щодо того, де він може бути, на додачу він укрився намулом і слизом, тому його відшукали не одразу. Але все-таки нарешті корок знайшли і до кільця прикріпили мотузку, вільний кінець якої не без труднощів прив’язали до Освальда. Річ у тім, що коли обв’язували мотузку Освальдові довкола грудей, виявилось, що він страшенно боїться лоскоту — словом, Освальд від цього так розреготався, що мусив виринути на поверхню і відхекатися. Врешті-решт їм довелося прив’язати мотузку Освальдові на шию. І тоді всі разом — і Освальд, і русалки — потягли-потягли та й витягли корок. Вода скаламутилась і ніби спухла, Г. Г. побачив у свою підзорну трубу величезний вир, що утворився над отвором, почулося булькотіння і плюскіт, ніби випускали воду з гігантського басейну, її рівень стрімко почав падати.

Василіски, очманілі від стількох атак зусібіч, продовжували запекло боронитися.

Снаряди грифонів і далі трощили фортечні стіни. Головні ворота замку розпадалися на шматки під натиском єдинорогів. Саймонові повітряні кулі приземлилися на головному подвір’ї, на василісків кинулися кровожерні горностаї з пістолями, зарядженими лавандовою водою.

Тим часом останні пригорщі води пробулькотіли в отворі рову й він оголився, порожній і брудний. Однак, у стінах замку відкрилися численні водостоки, такі, як той, що його досі використовували для проникнення в замок. Над двома цими виходами труб було причеплено червоні прапорці. Це й була хвилина, на яку так чекав головнокомандувач Етельред. Він вів за собою п’ять десятків сердитих і агресивних жаб, які складали загін Смертельно Страшних Жаб Пенелопи, та ще й кровожерних горностаїв із Коркового Лісу. Всі його вояки були озброєні вогнетривкими щитами і лавандовими пістолями. Пенелопа, напрочуд жвава у своїй червоній уніформі та шапочці з пером, бігла поряд із Етельредом.

— Панночко, будь ласка, — захекано промовив Етельред, коли вони спустилися в замулений рів і потюпали дном уперед, — будь ласка, панночко, тримайтесь впритул до мене і не наражайтесь на небезпеку.

— Гаразд, обіцяю, — сказала Пенелопа, личко в якої палало від захвату. — Як же цікаво! О, чорт! — гарматне ядро чвякнуло в болото зовсім поряд. — Ні, зовсім не цікаво, зате дуже небезпечно.

Вони дісталися до позначених прапорцями отворів, і тут бойовий загін Етельреда розділився надвоє. Командир наказав усім зберігати абсолютну тишу, щоб застати зненацька ворожу варту, й вислав горностаїв по одній трубі, а сам із Пенелопою і Смертельно Страшними Жабами Пенелопи рушив іншим ходом. Пенелопа йшла у темряві слідом за Етельредом, і їй здавалося, що ця труба ніколи не скінчиться. Аж раптом перед ними виросла стіна залізних ґрат, а за нею виднівся коридор, що вів до темниці, де зберігалися Великі Книги. Тишком-нишком жаби зняли ґрати і прокралися в коридор. Трохи віддалік так само зникли ще одні ґрати й звідти висипали горностаї. Знов усі об’єдналися та безгучно посунули далі з Етельредом і Пенелопою на чолі.