Кріс Рідел: У нетрях темнолісу

— Десять, одинадцять… дванадцять! — закричав він, закидаючи м’яча у кошик. — Го-о-ол! — волав Живчик, радісно роззираючись довкіл. — Двадцятичотирьохочковий. Я закинув м… — і тут він затнувся. Гравці як одної, так і другої команди дивилися на нього не вельми приязно. Не було чути схвальних вигуків. Ніхто не поспішав плескати хлопця по спині.

— Ти збочив із доріжки! — закричав один із гравців.

— Нікому не вільно сходити з доріжки! — підхопив інший.

— Але ж… воно, бач... — замулявся Живчик. — У правилах гри ніде не сказано, щоб...

Та тролі його не слухали. Звісно, вони знали, що правила не зобов’язують триматися доріжки, але з якого б то дива вони мали на цьому наголошувати? У торохболі, як і в своєму житті, тролі ніде і ніколи не сходили зі стежки. То був закон, і йому корилися всі. Ухвалювати його було б усе одно, що запроваджувати правило, яке б зобов’язувало дихати безперестанку.

І тут, ніби за умовленим сигналом, усі тролі дружно накинулися на Живчика.

— Ти, виродку цибатий! — кричали вони, копаючи і штурхаючи його. — Мерзотна довготелеса потворо!

Раптом Живчикові нестерпно запекло в руці. Відчуття було таке, ніби до неї приклали розпечену залізяку. Підвівши голову, він побачив, як гладеньку шкіру його руки несамовито, із «м’ясом» крутять жорсткі, широченні, мов лопаті, пальці.

— Селюкмугирко, — прошепотів Живчик.

Деревохвати і Вузлощупи були сусіди. Живчик і Селюкмугирко народилися одного й того самого тижня, разом зростали. Хлопець вважав, що вони друзі. А тепер Селюкмугирко глузував із Живчика і скаженіше за лютого ворога крутив шкіру на його руці. Живчик кусав губи і ковтав сльози. Ні, не через біль у руці, його він міг стерпіти — боліла Селюкмугиркова зрада.

Коли Живчик приплентався додому побитий, у синцях і заюшений кров’ю, найбільше ятрила душу втрата єдиного друга. Тепер, через оту свою несхожість на інших, хлопець став ще й самотній.

— Особливий! — приснув Живчик.

— Так, — сказала Спелда. — Навіть повітряні пірати це помітили, коли тебе побачили, — додала вона тихо. — Ось чому твій батько... — Її голос урвався. — Ось чому ми... Ось чому ти мусиш піти з дому.

Живчик онімів. Піти з дому? Що вона хоче цим сказати? Він повернувся кругом і поглянув матері в обличчя. По її щоках текли сльози.

— Щось я не розумію, — сказав він. — Ви хочете, щоб я пішов?

— Ні, Живчику, звичайно, я цього не хочу, — хлипала вона. — Та менше як за тиждень тобі вже виповниться тринадцять. Ти дійдеш літ. Що ти робитимеш далі? Ти не зможеш валити ліс, як батько. Ти... ти не створений для цього. А де ти житимеш? Хатина вже затісна для тебе. А тепер ще й повітряні пірати знають про тебе…

Живчик безперестанку термосив пальцями пасмо волосся. Три тижні тому він із батьком ходив у нетрі Темнолісу, де лісові тролі валили та обробляли дерева, що йшли на продаж небесним піратам.

Батько вільно проходив під найнижчими гілками, а Живчикові доводилось нагинатись. Та навіть цього було замало. Раз по раз він стукався головою, аж поки всенька його маківка перетворилася на суцільне червоне садно. Під кінець хлопцеві тільки й лишалося, що продиратися до прогалин рачки.

— Наш останній новобранець-лісоруб, — доповів Тунтум піратові, який командував того ранку заготівлею.

Пірат відірвав погляд від дощечки і зміряв ним Живчика з ніг до голови.

— Височенький, — виснував він і знову втупився у свою писанину.

Живчик задивився на повітряного пірата. Високий, прямий, він видавався величним у трикутному капелюсі та шкіряному нагруднику з тисненим візерунком, із заспинними крилами та нафарбованими баками. Його плащ подекуди був полатаний, однак усілякі китички, рюші, золоті гудзики та косиця все ж надавали його вбранню розкішного вигляду. Кожен із сили-силенної предметів, почеплених на спеціальні гачечки, здавалося, промовляв про якусь пригоду.

Живчик спіймав себе на думці, що йому страшенно цікаво знати, з ким бився пірат отою абордажною шаблею з руків’ям, оздобленим самоцвітами, і звідки взявся отой зазубень на її довгому кривому лезі. Цікаво, які дива він бачив у свій далекогляд, які мури штурмувати допомагало йому оте бойове спорядження і до яких далеких країв приводив його отой компас.