Кріс Рідел - У нетрях темнолісу

Тепер усі його надії були на меншу половинку — та ще трималася на поверхні. Якби він видерся на неї, можливо, йому вдалося б перетворити шкаралупу на тимчасове суденце.

З неба долинув оскаженілий вереск. Живчик звів очі догори. Там, над його головою, кружляла мерзотна, гидосвітня тварюка. Вона не зводила з хлопця своїх палючих тьмяно-жовтих очей. У повітрі гучно лопотіли широкі чорні шкірясті крила, лискучі від поту. Зненацька вона круто розвернулась і шугонула вниз, а за мить Живчик відчув, як по голові йому ковзнули гострі кігті і видерли з корінням пасмо.

Описавши в повітрі коло, гнилесмок знову кинувся на хлопця. З кінчика його довгого сисальця звисали нитки тягучої зеленої слини. Цього разу Живчикові пощастило ухилитися від удару. Підлетівши ближче, потвора знову завищала, обдавши хлопця цілою зливою гидкої смердючої жовчі.

Тамуючи хвилю раптової нудоти, Живчик чув, як вщухало лопотіння шкірястих крил. Жахлива потвора відлітала геть. Коли хлопець наважився знову підвести голову, то побачив, що тварюка вже сидить на верхівці далекого сухого дерева, чорніючи проти рожевого неба. Під нею висіло ціле гроно коконів — кожен повний гнилої плоті. Живчик полегшено зітхнув. Тварюка відступила. Він не теліпатиметься на отому висячому цвинтарі разом з усіма.

Та за хвилину почуття полегкості замінилося на паніку.

— Тону! — заволав хлопець.

Схопившись за уламок шкаралупи, Живчик відчайдушно борсався, намагаючись викараскатися з болота. Та щоразу, як він спирався на шкаралупу, вона перекидалася, дедалі наповнюючись багном. Після третьої спроби по ній лишилися тільки бульки.

Багнюка вже сягала живота і підіймалася вище. Він молотив руками та ногами, але густа рідина засмоктувала його чимраз глибше.

— О Темнолеснику! — лементував Живчик. — Що мені робити?

— Не панікуй, це дуже важливо, — озвався чийсь голос. Живчик отетерів. Там, на сухому, хтось сидів і спостерігав, як він борюкається.

— Пробі, рятуйте! — закричав Живчик. — Допоможіть мені!

Хлопець крутнувся, напружуючи всі сили, та тільки вгруз іще на кілька вершечків. Ось багнюка залила йому груди, ось вона вже сягає до шиї.

На поваленому сухому дереві сидів куций, худий жовтошкірий гоблін із плескатою головою і жував травинку.

— Ти хочеш, щоб я допоміг тобі? — спитав він гугнявим безбарвним голосом.

— Так. Так, хочу. Ви мусите допомогти мені, — заблагав Живчик і сплюнув — болотяна рідота набралась йому в рота і попала в горло.

Гоблін усміхнувся і відкинув травинку.

— Що ж, хай буде по-вашому, паничу Живчику, — мовив він. — Якщо ви так вважаєте…

Він звівся, уломив з дерева суху гілку і простяг її через підступне болото. Живчик виплюнув смердюче багно і сягнув до неї. Схопившись за вибілену деревину, він так і прикипів до неї.

Під чвакіт багнюки гоблін волік Живчика усе ближче й ближче до дерева. Хлопець плювався. Харчав. Він молився, аби гілка не вломилася. Аж раптом ось, спершу коліньми, а потім і ліктями, відчув твердий ґрунт. Гоблін відпустив гілку, і Живчик виповз із болота.

Нарешті вивільнившись, Живчик звалився на землю. Хлопець знеможено лежав долілиць у куряві. Гоблін порятував йому життя. Та коли Живчик урешті підвів голову, щоб подякувати своєму рятівникові, то побачив, що він знову сам. Плескатоголового ніде не було видно.

— Агов! — стиха погукав Живчик. — Де ти?

Ніхто йому не відповів. Живчик схопився на ноги і озирнувся. Гоблін уже пішов. Усе, що лишилось по ньому, — це пожована з одного кінця травинка, що лежала долі. Живчик похилився біля неї.

— Чого ж він утік? — пробурмотів хлопець.

Він сів у пилюку і похнюпив голову. Зненацька у мозку змигнулося ще одне запитання. Звідки цей плескатоголовий гоблін знав його ім’я?

Стояла тиша. Світило сонце — гаряче, яскраве. Після нападів блювоти в запечатаному коконі, у Живчика було таке відчуття, ніби горло йому натерли наждачним папером. Хлопця мучила спрага. Живчик підвівся і оглянувся на свою довгу тінь, простерту на багнистій поверхні болота. Там, де вона кінчалась, починалося спокійне плесо. Вода блищала і дражнила. Аби тільки можна було дістатися до неї, але так, щоб трясовина не засмоктала знову! Живчик знову сплюнув і відвернувся.