Олесь Бердник - Мiжзоряна нянька

Дiти довго плакали вiд образи, а УР стояв над ними, не розумiючи, чого їм треба. Вiн знову ввiмкнув кiнофiльм, але маленькi космонавти не хотiли дивитися на нього.

Та минули днi, i дiтям забажалося знову поглянути на постать, яка була такою хвилюючою i рiдною. Вони показали УРу на кiнопроектор. Автомат охоче ввiмкнув апарат. На цей раз дiти сидiли спокiйно i дивилися на жiнку. Вони уважно прислухалися до її слiв, намагаючись зрозумiти, чого вона хоче…

Минав час. Дiти вже повторяли багато слiв, якi промовляла жiнка. Вона називала ймення предметiв, iстот, вона показувала маленьким учням чудовi краєвиди Землi — лiси, океани, чарiвнi рiки i золотi моря хлiбiв, потужнi заводи i лабораторiї, сквери з веселою дiтворою i свiтлi класи у школах.

Дiти почали розмовляти. УР, нарештi, впустив їх в iншi примiщення, але не дозволив нiчого чiпати на пультах управлiння. Близнята з подивом дивилися на зоряне небо за iлюмiнаторами, запитували:

— Урчик, а чого тьотя нам показує i воду, i лiс, а тут тiльки зiрочки сяють?

— Вода i лiс на Землi, — пояснював УР. — Земля — це наша планета.

— А де вона, Урчик?

— Далеко, серед зiрок.

— А ми побачимо її?

— Побачите. Але не скоро. Спершу треба побувати на iншiй планетi.

— На iншiй Землi?

— Так.

— А для чого?

- Є таке завдання. Ви потiм узнаєте.

— Урчик! А живої тьотi тут немає? Чого вона лише на екранi? Чому вона не показується нам?

УР подумав над цим запитанням, завагався. Якесь сплетiння асоцiацiй не дозволяло йому сказати, що на кораблi були живi космонавти, що вони загинули. I тому автомат вiдповiв:

— Ви однi тут, Iкс i Iгрек. Вам Земля дала завдання. Незабаром я скажу вам про нього. А тьотю слухайтеся. Вона вчить вас, щоб ви зрозумiли завдання.

Пiшов п'ятий рiк. Зорелiт «Серце» наближався до системи зiрки Епсiлон Ерiдана — мети подорожi. Урчик перевiрив данi всiх вузлiв корабля i ввiмкнув автомати гальмування. Телескопiчнi установки зорельота свiдчили, що бiля зiрки є планета. Пiсля розрахункiв УР спрямував корабель до неї. При пiдходi до планети вiн дозволив Iксу та Iгреку сидiти у крiслах пiлота i штурмана. Вони дивилися на екрани перископiв, захоплено вигукували:

— Дивись, дивись — яка здорова куля!

— Вона роздувається!

— То не куля, — пояснював УР, — то планета, до якої ми летимо.

— Iнша Земля? — запитували дiти.

— Iнша.

— Вона така сама, як i наша?

— Побачимо. Ми для цього й прибули сюди.

Зорелiт пробив хмари i помчав над планетою. Внизу виднiлися темнi простори океану, синюватi звиви рiк, масиви лiсiв i хребти високих гiр. УР увiмкнув приймачi енергiї всiх частот, видiлив хвилю, на якiй було зловлено на Землi сигнали. Прилади вiдзначили, що ритмiчнi сигнали набули величезної сили. Вони стали особливо потужними тодi, коли зорелiт пролiтав над широким плоскогiр'ям. Зробивши ще один виток навколо планети, УР дав команду вести корабель на посадку. Керiвнi автомати слухняно виконали наказ.

Дiти здивовано i злякано дивилися в перископ, тривожно запитували УРа:

— Ми падаємо?

— Нi, сiдаємо на планету.

— Ми не розiб'ємось?

— Нi. Сидiть спокiйно.

— А що це таке — широке i синє?

— То океан.

— А на Землi вiн iнакший!

— Бо ви бачили його iз берега.

— А це що — зелене?

— Лiси.

— А в них є звiрi, як на Землi?

— Напевне, є.

— Ой, як здорово! — вигукував Iгрек.

— От би походить у них! — вторив йому Iкс.

— Ще походите, — запевняв УР. — Не заважайте.

Зорелiт, здригаючись вiд потужних потокiв повiтря, повiльно опускався серед плоскогiр'я, недалеко вiд дивовижної, високої конiчної споруди…

Дiти захоплено визирали в iлюмiнатори, оглядали мiсцевiсть. Вони бачили заростi густих дерев, бiлоснiжнi вершини гiр, золотий диск тутешнього сонця. Все це було дуже схоже на те, що вони спостерiгали у фiльмах про Землю.

— Урчик, — просили вони свою няньку. — Ми погуляємо в лiсi. Ми ж бачили — дiти на Землi гуляють у лiсах.

— Пiдождiть, — попередив УР. — Тут може бути небезпечно. Я мушу все перевiрити сам.

Вiн спустився вниз, закривши перед тим дiтей в iзоляторi. Перейшовши у вихiдний шлюз, продезинфiкував його i вийшов назовнi. Пересуватись було важко. Пiд ногами-колiщатами вiдчувалася не гладенька пiдлога примiщень зорельота, а нерiвний скелястий грунт. Але УР не звернув на те уваги. Йому треба було будь-що оглянути дивну будiвлю, звiдки чулися сигнали.

Конiчна будiвля стояла за пiвкiлометра вiд зорельота. УР наблизився до неї, оглянув її поверхню у спектрах рiзних променiв.