Олесь Бердник - Мiжзоряна нянька

— Люди Землi! Велике щастя! Зорелiт «Серце», який ми вважали загиблим, повертається iз запiзненням на десять рокiв. Вiн опускається на космодром у Памiрi, звiдки й стартував двадцять чотири роки тому. Отже, космонавти живi. Готуйтеся зустрiчати героїчних синiв i дочок планети, люди Землi!..

Голова Космiчної Ради i десятки вчених вилетiли швидкiсними повiтряними лiмузинами до Памiру. Коли вони прибули на космодром, зорелiт «Серце» потемнiлий, iз вм'ятинами на корпусi — вже приземлився посерединi гiгантського майдану.

Схвильованi вченi ждали. В основi корабля вiдчинився люк. Звiдти вийшло двоє людей. Потiм з'явилася якась невисока, чотирикутна постать. Вченi здивовано перезирнулися.

— Що таке? — запитав Голова Ради. — Їх лише два. I ще якась дивна iстота. Може, це — представник iншої планети?

— То не iстота! — раптом скрикнув один з iнженерiв космодрому. — То Унiверсальний Робот — УР. Тiльки ранiше вiн був непорушний, а тепер пересувається сам.

Враженi вченi кинулися назустрiч космонавтам. Наблизившись до них, вони зупинилися, зовсiм спантеличенi. Перед ними стояли, нiяково i привiтно посмiхаючись, два незнайомi юнаки.

— Хто ви? Де командир корабля Полум'яний? — запитав Голова.

— Екiпаж помер, — озвався УР. — Це — дiти капiтана i Марiї.

— Я Iкс, — промовив один юнак.

— Я Iгрек, — озвався другий. I скромно додав: — Завдання Космiчної Ради планети Земля виконано…

Iкс та Iгрек стрiмголов бiгли по коридору iнституту бiологiї. Вони забули про все. Краса Землi, велич океанiв, чудеса людського генiя, урочистi зустрiчi з людьми- все це блiдло перед наступною зустрiччю з батьками. Пiсля багатомiсячної боротьби з наслiдками радiацiї вченим з iнституту бiологiї удалося воскресити всiх космонавтiв. I тепер, сьогоднi, юнаки побачать Сергiя Полум'яного — свого батька, i Марiю — матiр, чиє серце незримо супроводжувало їх у титанiчному польотi серед зiрок.

УР хутко котився по коридору слiдом за юнаками, бурмотiв:

— Як завжди, вони не вмiють доцiльно витрачати свою енергiю.

Та Iкс i Iгрек не звертали уваги на його слова. Вони рвучко вiдчинили дверi в палату. Там, на лiжках, лежало двоє — жiнка i чоловiк. Бiля них стояв i хитро посмiхався молодий кароокий лiкар. Вiн поглянув на хворих, сказав:

— Ну, приймайте гостей, розбирайтеся самi…

I вийшов.

Марiя затремтiла, поблiдла, пiдвелася з лiжка. Вона з мукою i надiєю дивилася на незнайомi i рiднi до болю обличчя юнакiв i нiчого не могла збагнути.

— Що це? Хто ви?.. — прошепотiв Сергiй Полум'яний.

— Ми — вашi сини, — несмiливо промовив Iкс, а Iгрек прошепотiв:

— Мамочко… Татку…

Четверо кинулися один до одного, завмерли в обiймах. Смерть не могла роз'єднати їх. Через провалля космосу, через зорянi хащi, через мiльйони перепон, через темряву небуття гаряча любов сердець знову з'єднала їх у поривi великого щастя.

Марiя дивилася на сяючi очi синiв, цiлувала їх, плакала i без упину запитувала:

— Як же так? Чому ми живi? А хто вас урятував?

I сини вiдповiли їй:

— Ось поглянь. Вiн теж прийшов. Це — наша нянька. Якби не вiн — ми б не зустрiлися нiколи…

Марiя поглянула i щасливо засмiялася. Бiля дверей стояв УР. Вiн автоматично заявив:

— Капiтан рухається. Марiя також. Їхня система вiдновлена. Можна знову летiти в космос. УР готовий.

— Друже мiй, — нiжно сказала Марiя. — Значить, ти все зробив. Ти виконав моє прохання. Вiд усього серця дякую тобi, чудесний, любий Урчику…

УР задоволено мовчав, блимаючи червоними вогниками очей.

Субпроменева швидкiсть майже рiвняється швидкостi променя — 300 000 км на секунду.

УП — унiверсальний продукт.