Володимир Владко - Позичений час

Адже ж усе те, що Льоня переживав у піонерському таборі на березі моря, ще не траплялося насправді! Воно мало відбутися тільки в майбутньому й було показане йому лише за примхою тієї чудернацької ощадкаси часу…

Тамара не догадувалася, певна річ, що Льоня знає її. Це було зрозумілим. Але ж Тамара щось знала про Льоню в класі… знала, наприклад, що він узяв першість з шахів… І вважала його чомусь — вона ж сама про це казала тоді, в таборі! — дуже хорошим. А чому? Якщо Льоня знав її, то вона вже напевно не знала нічого про його існування, гру в шахи тощо… Ні, з цією ощадкасою часу кожного разу виникають нерозв’язні загадки!

Увійшов учитель. Почався урок. Через силу Льоня відірвав погляд від Тамари. Ну як він, справді, міг би сказати їй, що знає її? Звісно, вона вирішила б, що він просто недотепно жартує з неї, тільки і всього…

Складений вчетверо папірець упав на парту Льоні. Він розгорнув його і прочитав:

“ Мені на тебе наплювати, боягузе! Але май на увазі: якщо хтось дізнається про мої задуми, тобі буде кінець і амба! Ти ж клявся кров’ю! ”

Льоня озирнувся. Віктор сидів, як звичайно, на задній парті і показував йому кулак. Дурний! Та тепер Льоня й думати про нього не хоче, не те, щоб про щось говорити. Навіщо той Віктор йому здався?

Урок тривав далі. Раптом нова дівчинка скрикнула. І зразу ж таки вона стрималася, пересилила себе. Але Льоня бачив, як вона вийняла з плаття паперову стрілку з застромленим у неї старим пером. І знову Льоня все зрозумів!

Такі стріли любив запускати Віктор Сумський. Вони боляче кололи тих, у кого потрапляли. Отож, Віктор по-своєму вітав нову дівчинку, негідник!

Льоня озирнувся і гнівно поглянув на Сумського. Але той у відповідь тільки глузливо скривив обличчя.

“Шкода, що зараз урок! — подумав Льоня. — Я б тобі показав, хоч ти й дужчий! Ну, зачекай, ми ще побачимо!”

Проте, чесно сказати, він і сам не був певний, чи наважився б він щось зробити Вікторові Сумському, що славився у класі як перший забіяка!

що розповідав про низку суцільних несподіванок у житті Льоні Куценка, які сталися після приходу в клас Тамари, і про те, як ці несподіванки призвели до щасливого кінця історію нашого героя.

Нарешті, урок закінчився. Хлопці й дівчата з шумом, галасом позривалися з місць і побігли в коридор. Льоня залишився сидіти за партою, удаючи, що він складає книжки. Одним оком він стежив за Тамарою, яка промокала написане під час уроку в зошиті. Чергові відчиняли вікна і покрикували на учнів:

— Виходьте, виходьте з класу!

Раптом Льоня рвучко випростався. Він побачив, як ззаду до Тамари підкрався Віктор Сумський. Скрививши обличчя в звичну презирливу гримасу, він простягнув руку, схопив Тамару за косу і смикнув її, регочучи:

— Нова, новенька! Ха-ха-ха! Нова, новенька!

Тамара скрикнула від болю. На очах у неї виступили сльози.

— Чого ти в’язнеш до мене? — вигукнула вона.

Віктор зареготав ще голосніше.

— Як чого? — глузливо перепитав він. — Ха-ха-ха! Чуєте, хлопці, ще й питає! Сама, бачите, не розуміє! Виходить, треба смикнути ще разок!

І він знову простягнув руку до Тамари. Вона відсахнулася, очі її гнівно блиснули:

— Не чіпай!

Віктор розкрив рота, щоб щось сказати, але не встиг поглузувати: між ним І дівчинкою раптом опинився блідий, рішучий Льоня Куценко.

Вираз обличчя Віктора змінився. Зникла посмішка, очі примружилися. Він скоса дивився на Льоню, нахиливши скуйовджену голову набік. Кілька секунд панувала мовчанка. Першим не витримав її Льоня.

— Якщо ти… якщо ти посмієш… я… — йому бракувало слів.

— Ти?.. Хм!.. — презирливо хмикнув Віктор Сумський. — Що ж ти мені зробиш?

— Побачиш! ‘

— Цікаво! Дуже хочу побачити! — Віктор заклав руки в кишені й сплюнув убік.

Він був певний своєї сили: адже досі ніхто не наважувався перечити йому. Тому він ще й зробив крок вперед.

— Ану відійди! — процідив він крізь зуби. — Дивись, щоб не було для тебе гірше. Я не жартуватиму!

Льоня зблід ще більше, але все так само нерухомо стояв на місці. Він не зводив очей з ворога. Віктора теж дивувала поведінка Льоні, що насмілювався виступати проти нього, проти відомого забіяки. Можливо, Віктор і обернув би все це на жарт, якби навколо них не зібралися зацікавлені школярі. Перед ними Віктор уже не міг спасувати. Адже тоді він втратив би увесь свій авторитет. Тому він вирішив показати себе як слід.