Кир Буличов: Сто років тому вперед

— Колю! — сказала Юлька Грибкова. — Ти нас не пізнаєш? Це ж ми, із шостого “Б”!

— Ой!.. — Коля спробував підвести голову. — Братця… ви тут… я нічого не сказав… Вони в мене чимось вистрілили, і я заснув… Вони потім мене били й казали, що мені не вийти звідси… але я нічого не сказав… Алісо…

— Я тут, Колю, не турбуйся. Ми знайшли мієлофон…

І тут Коля раптом захвилювався…

— Мерщій… — сказав він. — Я нічого не скажу, біжи… вони ж тебе доженуть… Мерщій…

— Коленько, — Фіма проковтнув сльози, — ти в нас герой… ти…

— Я дурень, а не герой, — перебив Коля. — Алісо… біжи…

— Ми нічого не боїмося, — заспокоїла Аліса. — Нас багато… Вони нічого з нами не зроблять…

Та вона помилилася. Позаду пролунав голос:

— Попрошу не рухатися! Цей хлопчина правду казав, Алісо. Тобі треба було відразу тікати, а не дбати про порятунок чужих людей. Ніколи не турбуйся про інших — неодмінно програєш. Віддай мієлофон, дурепо.

Діти обернулися.

У дверях підвалу стояв пірат Крис. Цього разу він знову був у подобі Наполеона Бонапарта. В руці у нього поблискував пістолет.

— Сюди, сюди, — поманив він Алісу пальцем. — Тут ніхто не почує ваших криків, непосидючі діти. Кожним пострілом я можу приспати трьох. Я не жорстокий… Але мені потрібен мієлофон. Ну! Довго я повинен чекати?

— Візьми спробуй, — сказала Аліса.

Вона бачила, що Коля Сулима не розгубився і обережно, щоб Крис не бачив, заходить збоку.

— Візьми, — повторила Аліса, краєм ока стежачи, як Коля підбирається до Криса.

— Ну! — Крис ступив крок уперед.

І в цей момент Коля Сулима кинувся на нього. Правда, не дуже вдало, бо був поганим спортсменом. Крис устиг виставити лікоть, Коля вдарився об нього, і постріл поцілив у стелю.

Цієї миті в бій вступила Юлька Грибкова — вона ж бо була доброю спортсменкою. Юлька підстрибнула й повисла на руці Наполеона. Аліса зробила найкращий у житті стрибок — вона злетіла, наче птах, примудрилася дотягтися до піднятого вгору пістолета і, падаючи, вивернула руку пірата так, що він випустив зброю.

І тут решта навалилися на Криса, отож пірат просто зник під купою своїх ворогів.

— Ой! — скрикнула раптом Катя. — Він вислизає!

У напівтемряві підвалу всі побачили, як пірат перетворився на слизьку пружну кулю й покотився в куток. Ніхто, крім Аліси, не знав, що він прийняв подобу перекатників із планети Всік.

Діти завмерли. Але в Аліси у руці був пістолет.

— Не рухайся, Крисе із планети Крокрис! — попередила вона. — А то я стріляю.

Куля покотилася до виходу.

Аліса підняла пістолет і прицілилась.

Її зупинив голос від дверей:

— Не стріляй, Алісо. Він нікуди не дінеться.

На східцях, що вели в підвал, стояв високий, худий чоловік у синьому костюмі.

Аліса опустила руку. В голосі чоловіка звучала така впевненість, що не послухати його було неможливо.

— Крисе, — сказав він, — прийми якусь розумну подобу. Нікуди тобі не дітися.

І цієї ж миті знову виник Наполеон Бонапарт.

— Миколо Миколайовичу, — озвався Коля Наумов, — це я в усьому винен…

— Ви черговий на станції часу? — спитала Аліса.

— Так, — відповів Микола Миколайович. — І винен у всьому тільки я один. Отож не будемо зараз шукати винних.

— Миколо Миколайовичу, — сказала Аліса, — другий пірат утік.

— Недалеко він утік, — мовив Микола Миколайович. — Він лежить посеред двору в глибокому нокауті і його треба забрати звідти якомога швидше, а то почали збиратися сусіди. Ходімо, гроза космічних трас, і не пробуй тікати.

— Ні в якому разі, — поквапився відповісти Крис. — Я був лише сліпою зброєю в руках негідника Веселуна У, він мене примушував…

Усі з шостого “Б”, хто брав участь в операції “Космічні пірати” — так назвав її Фіма Корольов, — зібралися в Колі Наумова.

Микола Миколайович дав йому ліки й велів до вечора полежати на канапі, не стрибати й не метушитися. Коля напівлежав на подушках, вигляд у нього був гордий і винуватий.

Микола Миколайович стояв посеред кімнати.

— Я хотів би сказати кілька слів, — почав він. — Ми не будемо шукати, хто правий, а хто винуватий у тому, що сталося. Винен передусім я, бо не стежив за своїм здоров’ям і несподівано захворів, залишивши свою апаратуру без догляду. Винен і Коля, якого ніхто не прохав тицяти носа, куди його не просять. Винна й Аліса, котра чудово знає, що не можна без дозволу наближатися до машини часу. В результаті двоє небезпечних злочинців проникли в наш час. І добре ще, що вони не встигли накоїти лиха…