Капітан увімкнув оглядовий екран, і йому відкрився світ чорної діри. Звичного для ока землян космічного неба не існувало. Великі бліді місяці звідусіль оточували корабель, і білого було значно більше, ніж чорного: “Вікторія” пливла в голубуватій імлі, в океані зірок, всередині зоряної кулі.
Машина корабля розрахувала, що колись чорний карлик був у тисячу разів більший за Сонце, і коли він погас, його маса стала стискатися з величезною швидкістю. Найслабша сила у Всесвіті — сила тяжіння, або гравітація, — виявилася наймогутнішою: зірка стислася, немов повітряна кулька, що з неї випустили повітря, тож будь-яка часточка всередині її завбільшки з кінчик голки важила мільярди мільярдів тонн.
— Урочиста ілюмінація, — спокійно промовив капітан, розглядаючи незвичайну картину.
Зірки, що оточували чорну діру, можна було назвати “сонцями навпаки”: їх промені струменіли не назовні, а всередину, до важкої мертвої зірки, і, доторкнувшись до неї, ту ж мить гасли. Ця межа називалася горизонтом чорної діри.
— Головне для нас — не заходити за горизонт, — лромовив Вегов. — Інакше впадемо в безодню.
Пап спостерігав дивовижні, немовби вивернуті навиврріт сонця. Навіть світло не могло вирватися за невидиму межу чорної діри! Бездонна!.. Її не можна заповнити нічим. Кожне тіло, що падало в діру, тише збільшувало її розміри.
— А ми повернемося назад? — штурман запитально дивився на капітана.
— Скоро дізнаємося, — загадково відповів капітан “Вікторії”. Він з’єднався з помічником: — Передайте, будь ласка, наші координати Землі й кораблю “Альфа”! — Вегов повернувся до штурмана: — Скоро ми дізнаємося, Пашо, куди спрямована Стріла нашого часу.
— Час іде від минулого до майбутнього, — сказав дещо здивований Пап. — Про це й дитина знає.
— Не кожна дитина переходить з одного зоряного світу в інший… Врахуй, штурмане: темпи перебігу й навіть напрямок часу поблизу чорної діри можуть несподівано змінюватися.
— Отже, при зворотному перебігові часу дорослий перетвориться в дитину? — пожартував Пап.
— Цілком можливо.
— А що буде з школярами?
— Не знаю.
— На нашому кораблі, — Пап усміхнувся, — вже з’явилися деякі прикмети минулого.
— Наприклад?
— Наприклад, король… Ви його бачили?
— Це отой, з гвардійськими вусами? — пригадав капітан.
— Що за порівняння! — пробурчав хтось із-за дверей.
Капітан розчинив двері й наткнувся на вуса.
— Негарно підслухувати, — зауважив капітан.
— А ви образили гідність короля, — скривджено мовив дивний чоловік. — Вуса моїх гвардійців — нікчемна трава у порівнянні з королівськими!
— Не обізнаний з правилами вашого королівства, — посміхнувся капітан.
— Я дуже поспішаю, — войовничо вів далі Мишук. — І вимагаю, щоб корабель прибув вчасно!
— Зважимо на ваше прохання.
— І, нарешті, найважливіше, заради чого я прийшов до вас, — таємниче повідомив король. — Я знаю, в кого Куля. Ще недавно я тримав її в руках…
Тут король згадав про свою ганебну втечу, і йому стало кисло в роті. Він дістав з кишені прозоре яблуко, витер його хусточкою.
— Невже Куля? — вигукнув Пап.
— З мого саду, — пояснив король і, хрумкнувши, надкусив яблуко. — З острова Тутика.
— Смачного вам, — побажав штурман.
— Дякую. — Король обтер хусточкою губи. — Так от, викрадач — залізний рицар.
Пап і капітан перезирнулися.
— Не вірите? — образився його величність.
— Як у вас опинилася Куля? — спитав капітан.
— її подарували мені юні друзі. — Король зітхнув. — Спершу все було жартом, просто грою… Я вирішив перехитрувати дітей і повернути Кулю без усякого галасу. Розумієте?
— Так.
— Аж тут втрутився отой залізний чоловік… Чесне королівське, він тут!
— Покажіть нам загадкового пасажира, — сказав Вегов.
В історичному залі король вказав пальцем на залізну постать у темному кутку:
— Це він.
Вегов підступив до залізного рицаря, клацнув пальцем по металу. Рицар не поворухнувся.
— Обладунок середньовічного рицаря, — пояснив капітан. — Будь ласка, гляньте, товаришу король.
І відкинув забороло.
— Але ж зовсім недавно він погрожував мені… — Король покосився на порожнє забороло. — Ой хитруни! — вигукнув він, ляснувши себе по лобі.
Нараз король відскочив, змахнувши вусами.
Усередині залізного обладунку щось глухо загуло. Рицар ніби ожив.
Читать дальше