Євген Велтистов - Мільйон і один день канікул

Незграбним помахом металевої руки опускає рицар забороло. Застигає коло дверей, зіпершись на меч.

— Гей ви, по кутках! Як тільки зайде король, вітайте його. І не висовуйте носа.

Вони чекали кілька хвилин. Почулося голосне сопіння. З-поза колон діти побачили знайомі вуса. Король після сніданку вирушав у звичний світ минулого. Попереду короля ступав маленький слуга.

— Його передостанність Мишук! — загукали хлопці, як тільки Мишук наблизився до дверей.

Король просунув у зал вуса, хихикнув:

— Мене впізнають. Чуєш? — він повернувся до Ісіля.

З-за колон долинала пісенька:

Добридень, добридень,

Добридень, королю!

Найостанніший -

Король з дірою.

— Люди пам’ятають, як треба вітати короля! — сказав Мишук до слуги й промуркотів:

Добридень, королю,

Королю-герой…

Ісіль ледь помітно осміхнувся.

— А ти, ледащо, — звернувся король до слуги, — наче язика проковтнув!

І Мишук дав негреняті щигля в лоб. Ісіль і цього разу промовчав.

— Не смій кривдити маленьких! — почувся глухий голос.

Король здригнувся, оглядівся.

— Тут нікого нема, — пробурмотів він, щоб перевірити, чи не причулося йому, підштовхнув Ісіля: — Вперед!

Почувся скрегіт і брязкіт металу. Залізний рицар, який тисячу років стояв незворушно, ступив до короля.

— Хіба можна бити слабких? — глухим голосом спитав рицар, заступивши двері. — Відповідай!

Коліна в короля затремтіли, обличчя витяглося.

— Я… я… ненавмисно… Просто така… традиція.

— Проси вибачення в Ісіля!

Ісіль сторопів: невже залізна людина заступається за нього?

— Я король… — промимрив Мишук. — Останній, з вашого дозволу, але король. І за правилами гри я не можу принижуватися перед слугою.

— Проси! — зажадав виблискуючий меч. Король повернувся до слуги, підморгнув йому і проспівав:

— Ісілю, пробач своєму королю за випадковий порух його королівської руки.

— Дай слово честі, що більше не битимешся! — проскреготів рицар.

— Не битимусь, — покірливо згодився король.

— А тепер, — рицар зробив другий важкий крок до короля, — поверни Кулю.

Король позадкував.

— Мене грабують, — промовив він сумним голосом. — Що це робиться? Де я? Мене позбавляють недоторканності…

Рицар простягнув сталеву рукавичку, і король вклав у неї блискучу Кулю. Нараз рицар заверещав тонким голосом, підскочив і повалився, загримівши всіма залізними частинами.

Між сталевими ногами пробіг пацюк. Куля випала з рицарської рукавички, пацюк підхопив її і помчав у коридор. Король, зібравши в кулак вуса, вислизнув за двері.

Рицар попискував під важелезним обладунком. Його підводили, виринувши з темряви, хлопці.

— Тобі не боляче? Відповідай! — питав Олег, зазираючи в забороло. — Куди ти? — гукнув він Карену.

Той кинувся за пацюком.

— Куля! — кричав він на ходу. — Він може зіпсувати Кулю!.. Як ми повернемося?

Рицар зняв блискучий шолом, і Ісіль завьіер на місці: дівчисько!..

— Ти чув, Ісілю, він дав слово честі, що не битиметься, — сказала Алька, ковтнувши свіжого повітря.

Ісіль кивнув.

— Якщо він порушить слово, скажи мені!

Ісіль мовчки вклонився й позадкував до дверей.

— Ех, ти! — накинувся Олег на переможницю. — Злякалася гризуна! Тепер доведеться все починати спочатку!..

— У добру халепу вскочили ми, Пашо, — Капітан Вегов з-під опущених повік блимнув на Прозорова. — Кажу тобі одверто, як штурманові. Нас занесло у невідомий космос. “Вікторію” притягує чорний карлик.

Пап чудово знав, що це означає.

Чорний карлик — мертва зірка.

Колись вона була величезною білою зіркою, що осявала ніч примарним світлом. Будь-який астроном, глянувши на її знімок, міг сказати, що зірка нездорова, її пожирає пекельний вогонь, що всередині в неї, як зернятко в яблуці, зріє чорна серцевина. Одного разу зірка вибухнула, перетворивши космічну ніч на яскравий день, затьмаривши на мить усі інші зірки. Світло її закрутилося у вогненні хмари, що потім упали на важку серцевину й погасли.

І це був саме той випадок, коли біле нараз стало чорним.

Чорний карлик невидимий сам по собі. Проте він нестримно притягує все, що рухається довкола нього: пил, газ, метеорити, світло зірок. І тільки з наростаючої швидкості падіння можна дізнатися, що ти в полоні у чорного карлика. Ось чому вчені називають такі зірки “чорною дірою”: у ці діри постійно вливається навколишня матерія й провалюється безповоротно.