Євген Велтистов - Нові пригоди Електроника

Вітер хвацько свиснув:

— Тримайся! Ідемо вгору.

Якщо дивитися на Сонце із Землі, побачиш вогненну кулю з пучком променів. Як кульбаба.

У космосі Сонце мало вигляд розжареної сковороди. Таким його показують по телевізору космонавти. З нашої висоти все мало зовсім інший вигляд.

— Дивись, письменнику! — зраділо гукнув Кир. — Дивіться! Ось вони, золоті весла часу!

Від несподіванки ми трохи не розімкнули рук, однак, похопившись, ще міцніше ухопились одне за одного.

— Де, де? — питала Олеся. — Я нічого не бачу. Де вони?

— І я не бачу, але відчуваю, — сказав Вітер, озираючись.

— Я помітив їх, але загубив, — пробурмотів Кир.

А я бачив. Бачив ясно те, чого не бачили діти. Золоті весла часу… Вони повільно обертали, несли в майбутнє нашу блакитну планету.

Вони несли всіх нас — і моїх нових друзів, і друга Льоху, і Ліну-поліно, дядька Герасима й Олену Прекрасну, найбілішого у світі міліціонера — всіх-усіх людей крізь прожитий час і простір.

Усі годинники всіх землян на всій земній кулі підкорялися кожному змаху золотого весла.

І треба було пильно стежити, щоб жодна стрілка не відстала, щоб зберігся зв’язок між минулим і майбутнім.

Нас, мандрівників космосу й прогульників засідань, залучено в безперервний потік Всесвіту. І щоб не заблукати, точно вивірити свій маршрут, щоб завчасно повернутись додому, треба знати, як веслувати в цьому складному світі, як ухопитися вчасно за золоті весла…

Я сказав своїм літунам:

— Час повертатися.

— Час? — здивувалась Олеся. — А золоті весла? Я їх не розгледіла…

— Побачиш ще. Все попереду!

І мої друзі, згадавши про вірного Гаврика, погодилися:

— Час.

Нові пригоди Електроника

Золоті весла часу, або “Іди-іди”

© Издательство “Детская литература”, 1988

Вірші Леоніда Мартинова .

© Издательство “Правда”, “Пионер”, 1988.