Джоан Ролінґ - Гаррі Поттер і Напівкровний Принц

- О... пане прем’єре, - Корнеліус Фадж простяг руки у вітальному жесті, - радий знову бачити вас.

Прем’єр-міністр не спромігся щиро відповісти на це привітання, тому промовчав. Його анітрохи не втішила зустріч з Фаджем, чиї випадкові з’яви, достатньо тривожні самі по собі, найчастіше означали, що зараз він почує щось дуже неприємне. До того ж, вигляд у Фаджа був помітно виснажений. Він схуд, полисів, посивів, а його обличчя було якесь зіжмакане. Прем’єр-міністрові вже траплялося бачити політиків з подібним виглядом, і це ніколи не віщувало нічого доброго.

- Чим можу бути корисний? - поцікавився він, похапцем потискаючи Фаджеві руку і вказуючи на незручний стілець перед письмовим столом.

- Навіть не знаю, з чого почати, - пробурмотів Фадж, підтяг стільця, сів і поклав собі на коліна зелений котелок. - Що за тиждень, що за тиждень...

- І у вас він був поганий? - холодно запитав прем’єр-міністр, даючи зрозуміти, що йому цілком вистачає власних турбот і Фаджеві неприємності його не обходять.

- Звісно, що так, - зізнався Фадж, утомлено потираючи очі й похмуро зиркаючи на прем’єр-міністра. - Такий самий тиждень, як у вас. Брокдейльський міст... убивства Боунз і Венс... а що вже казати про хаос на заході країни...

- Ви... е-е... ваші люди були.... були пов’язані з цими... з цими подіями, так?

Фадж пронизав прем’єр-міністра суворим поглядом.

- Авжеж були, - підтвердив він. - Ви ж, напевно, зрозуміли, що відбувається?

- Я... - завагався прем’єр-міністр.

Саме через подібні манери він так не любив Фаджеві візити. Бо він же, зрештою, прем’єр-міністр, і йому не подобається почуватися якимсь неуком-школяриком. А саме так він почувався від найпершої зустрічі з Фаджем у перший же його вечір на посаді прем’єр-міністра. Пам’ятав її, ніби це сталося вчора, і знав, що згадка про ту зустріч переслідуватиме його до самої смерті.

Він стояв собі у цьому ж кабінеті, насолоджуючись своїм тріумфом після стількох років потаємних задумів та інтриг, коли почув, так само, як і сьогодні, кахикання за спиною. Обернувся й побачив, як до нього звертається цей огидний портретик, повідомляючи, що зараз прибуде й відрекомендується міністр магії.

Природно, він тоді подумав, що збожеволів через перенапруження довгої виборчої кампанії. Він був невимовно переляканий, коли до нього заговорив портрет, але то ще були квіточки порівняно з тим, що він відчув, коли з каміна вистрибнув чаклун-самозванець і потиснув йому руку. Він мовчав як риба, доки Фадж люб’язно пояснював про чаклунів з відьмами, що таємно живуть по цілому світі, і запевняв, що вони його не турбуватимуть, бо Міністерство магії взяло на себе відповідальність за всю чаклунську громаду і стежить, щоб немагічне населення нічого про них не дізналося. Це була, за словами Фаджа, непроста робота, яка охоплювала все - від інструкцій про користування мітлами до нагляду за популяцією драконів (прем’єр-міністр пригадав, як після цих слів він ухопився за стіл, щоб не впасти). А ще Фадж тоді по-батьківському поплескав ошелешеного прем’єр-міністра по плечу.

- Не журіться, - заспокоїв він, - скоріше за все, ви мене більше ніколи не побачите. Я можу вас потривожити лише тоді, як у нас станеться щось дуже серйозне - таке, що зможе зачепити маґлів, тобто немагічне населення. А так живіть собі й робіть свою справу. До речі, ви на все це реагуєте набагато краще за свого попередника. Він намагався викинути мене з вікна, думав, що я - провокація, спланована опозицією.

Тієї миті прем’єр-міністр нарешті здобувся на голос.

- А ви... хіба не розіграш?

Це була остання, відчайдушна надія.

- Ні, - лагідно озвався Фадж. - Мушу вас засмутити, але ні. Дивіться.

І він перетворив прем’єр-міністрову чашку на мишку.

- Але, - насилу пробелькотів прем’єр-міністр, дивлячись, як чашка гризе його наступну доповідь, - але чому... чому мені ніхто не сказав?..

- Міністр магії представляється тільки новому маґлівському прем’єр-міністрові, - пояснив Фадж, ховаючи чарівну паличку в кишеню мантії. - На нашу думку, так найкраще зберігати таємницю.

- Чому ж тоді, - забурмотів прем’єр-міністр, - чому мене не попередив колишній прем’єр-міністр?..

Тут Фадж просто розреготався.

- Шановний пане прем’єр-міністре, а ви комусь про це скажете?

І, пирхаючи зо сміху, Фадж кинув у камін дрібку порошку, ступив у смарагдове полум’я й зі свистом щез. Прем’єр-міністр стояв нерухомо, усвідомлюючи, що ніколи в житті не посміє сказати про цю зустріч жодній живій душі, бо хто ж на цілому білому світі йому повірить?