Джоан Ролінґ - Казки барда Бідла

Шахрай звелів їй заховатися під кущем, коли король почне показувати своє вміння чаклувати, і виконувати всі королівські закляття замість нього — так, щоб він і не здогадався.

Бебіті сказала, що згодна з задумом, але має одне запитання.

— Пане, а якщо король вигадає таке закляття, яке я не подужаю виконати?

Шахрай глумливо хихикнув.

— Твоїх чарів цілком вистачить на вбогу фантазію того дурня, — запевнив він її і повернувся в замок, втішений своєю кмітливістю.

На ранок усі лорди й дами королівства зібралися біля палацу. Король вийшов на сцену, що височіла перед ними; пройдисвіт став поруч.

— Для початку я зроблю так, щоб зник капелюшок отієї дами! — вигукнув король, спрямовуючи ломачку на одну вельми шляхетну пані.

Бебіті з-за недалекого куща націлила свою чарівну паличку на капелюшок, і той зник. Велике було здивування й захоплення в юрбі й гучні були оплески.

— А тепер хай полетить цей кінь! — вигукнув король, тицяючи ломачкою на свого жеребця.

Бебіті з-за куща націлила чарівну паличку на коня, і той піднявся високо вгору.

Це ще більше ошелешило присутніх, і вони аж загорлали, радіючи за свого короля-чарівника.

— А тепер... — сказав король і озирнувся навколо в пошуках цікавої ідеї. І тут до нього підбіг капітан загону відьмоловів.

— Ваша величносте, — доповів капітан, — сьогодні вранці здох пес Шаблик, з'ївши отруйну поганку! Оживіть його, ваша величносте, своєю чарівною паличкою!

І капітан поклав на сцену мертве тіло найбільшого пса-відьмолова.

Дурнуватий король націлив свою ломачку на здохлого пса. Та Бебіті тільки зареготала за кущем, навіть не піднявши чарівної палички, бо ніякі чари не оживлять мертвого.

Пес ані ворухнувся, і в натовпі спочатку почувся шепіт, а потім і сміх. Усі запідозрили, що попередні королівські чари — звичайнісінькі фокуси.

— Чому нічого не виходить? — зарепетував король на пройдисвіта, і той зрозумів, що йому лишається одне-єдине останнє шахрайство.

— Отам, ваша величносте, там! — закричав він, показуючи на кущ, за яким ховалася Бебіті. — Я добре її бачу, кляту відьму, що зупиняє ваші чари своїми лихими закляттями! Хапайте її, хто може, хапайте!

Бебіті чкурнула з-за куща, а загін відьмоловів кинувся за нею, спустивши з прив'язі лютих псів. Добігши до невисокого живоплоту, невеличка відьма зникла, а коли король, шахрай і всі придворні туди підбігли, то побачили, як пси-відьмолови гавкають і кидаються на старе похиле дерево.

— Вона перетворилась на дерево! — заволав шахрай, а тоді, боячись, що Бебіті знов стане жінкою і його викриє, додав: — Зрубайте цю дерев'яку, ваша величносте, треба провчити лиху відьму!

Хтось негайно приніс сокиру, і старезне дерево зрубали під радісні вигуки придворних і шахрая.

Та коли всі вже збирались вертатися до палацу, їх спинив голосний глузливий регіт.

— Йолопи! — вигукнув Бебітиним голосом пеньок у них за спинами. — Жодну відьму або чаклуна не можна вбити, розрубавши їх навпіл! Якщо не вірите, візьміть сокиру і розрубайте надвоє вашого Верховного чародія!

Капітан відьмоловів хотів було здійснити цей експеримент, але не встиг підняти сокиру, як шахрай упав навколішки, благаючи пощади й зізнаючись у всіх своїх лиходійствах.

Його поволокли в темницю, а дерев'яний пеньок реготав як навіжений.

— Розрубавши навпіл відьму, ти наслав страшне прокляття на все своє королівство! — сказав пеньок оторопілому королеві. — Тепер кожнісінька рана і прикрість, завдана моїм подругам-відьмам і друзям-чаклунам, відбиватиметься тобі ударом сокири в бік, аж доки ти сам попросиш смерті!

Почувши це, король також упав навколішки й пообіцяв пенькові негайно видати нову відозву, що захищатиме всіх відьом і чарівників королівства, дозволяючи їм мирно чаклувати.

— Дуже добре, — відповів пеньок, — але ти ще нічим не загладив своєї вини перед Бебіті!

— Усе, все, що завгодно! — репетував дурнуватий король, заламуючи руки перед пеньком.

— Зведеш прямо на мені Бебітину статую на пам'ять про твою бідолашну пралю — хай вона завжди нагадує тобі про твою дурість! — наказав пеньок.

Король одразу ж погодився й пообіцяв залучити найвидатнішого скульптора, а ще виготовити пам'ятник зі щирого золота. Після цього зганьблений король разом зі своїм почтом повернувся в палац, а дерев'яний пеньок і далі реготав у них за спинами.