Джоан Ролінґ: Гаррі Поттер і орден Фенікса

Щиро Ваша

Мафальда Гопкірк,

відділ боротьби з надуживання чарами,

Міністерство магії

Гаррі двічі перечитав листа. Він не чув, про що говорять дядько Вернон і тітка Петунія. Всередині в нього все завмерло й похололо. Лише одна думка отруйним жалом пронизувала свідомість: його відрахували з Гоґвортсу. Кінець усьому. Він ніколи туди не повернеться.

Глянув на Дурслів. Дядько Вернон з буряковим від обурення лицем кричав, піднявши вгору кулаки. Тітка Петунія підтримувала Дадлі, що знову блював.

Тимчасово паралізований мозок Гаррі почав оживати. "Представники міністерства невдовзі прибудуть до місця Вашого проживання задля знищення Вашої чарівної палички". Залишався єдиний вихід. Тікати. Негайно. Куди йому податися, Гаррі не знав, але був упевнений: у Гоґвортсі чи поза ним йому буде потрібна чарівна паличка. Немов уві сні, він витяг свою паличку і рушив з кухні геть.

— Ти куди?! — заволав дядько Вернон. Гаррі не відповів.

Дядько перетнув кухню і заступив вихід.

— Я ще не все сказав, хлопче!

— Геть з дороги, — спокійно промовив Гаррі.

— Ти залишишся тут і поясниш, чому мій син...

— Якщо ви не відійдете, я нашлю на вас закляття, — попередив Гаррі, піднімаючи чарівну паличку.

— Не треба мене дурити! — огризнувся дядько Вернон. — Я знаю, що тобі не можна користуватися цим за межами того дурдому, який ти називаєш школою!

— Мене викинули з того дурдому, — сказав Гаррі. — Тому я можу робити все, що заманеться. Даю вам три секунди. Раз... два...

У кухні щось дзенькнуло. Тітка Петунія заверещала, дядько Вернон зойкнув і пригнувся, і ось уже втретє за вечір Гаррі почав роззиратися, шукаючи джерело викликаного не ним безладу. І одразу побачив: знадвору на підвіконні сиділа приголомшена й розкуйовджена сова, яка щойно врізалася в зачинене вікно.

Не звертаючи уваги на стражденний дядьків зойк "СОВИ!", Гаррі кинувся до вікна і відчинив його навстіж. Сова простягла лапку, до якої був прив'язаний сувійчик пергаменту, і коли Гаррі забрав листа, струснула пір'ям і полетіла. Тремтячими руками Гаррі розгорнув уже другу цидулку, поспіхом нашкрябану чорним чорнилом.

Гаррі!

Дамблдор уже в міністерстві, намагається усе владнати. НЕ ПОКИДАЙ БУДИНКУ ТІТКИ Й ДЯДЬКА. НЕ ВДАВАЙСЯ ДО ЧАРІВ. НЕ ВІДДАВАЙ ЧАРІВНОЇ ПАЛИЧКИ.

Артур Візлі

Дамблдор намагається все владнати... Що це означає? Чи Дамблдор настільки могутній, щоб протистояти Міністерству магії? Може, є надія повернутися у Гоґвортс? У Гаррі в грудях проклюнувся маленький паросток надії, та його зразу придушив панічний страх — як же він збереже паличку, не вдаючись до чарів? Йому доведеться боротися з представниками міністерства, і його щастя, якщо він уникне Азкабану, не кажучи вже про відрахування.

Думки мінялися блискавично... Можна втекти, ризикуючи бути впійманим працівниками міністерства, або ж лишитися й чекати, доки його тут знайдуть. Гаррі більше приваблював перший варіант, але він знав, що містер Візлі дбає насамперед про його інтереси... та й, зрештою, Дамблдор залагоджував і не такі справи.

— Гаразд, — повідомив Гаррі, — я передумав, я залишаюся. Він усівся за кухонним столом і глянув на Дадлі й тітку Петунію. Дурслів, здається, спантеличила ця несподівана зміна. Тітка Петунія у відчаї зиркнула на дядька Вернона. Жилка на його фіолетовій скроні запульсувала ще частіше.

— Від кого всі ці кляті сови? — прогарчав він.

— Перша була з Міністерства магії, про моє відрахування, — спокійно пояснив Гаррі. Він уважно прислухався, чи не чути нічого знадвору, тобто, чи не наближаються представники міністерства, тому простіше й надійніше було відповідати на дядькові запитання, ніж провокувати його на лютий крик. — Другу прислав батько мого друга Рона. Він працює у міністерстві.

— Міністерство магії?! — заревів дядько Вернон. — То такі, як ти, є і в уряді? Тепер мені все ясно! Не дивно, що країна сходить на пси.

Гаррі нічого не відповів, тож дядько Вернон втупився в нього, а тоді гаркнув: — А чого тебе відрахували?

— Бо я застосував чари.

— АГА! — заволав дядько Вернон і гупнув по холодильнику кулаком так, що той відчинився і з нього повилітали Дадлеві харчі з низьким вмістом жиру. — Ти це визнав! То що ти зробив Дадлі?

— Нічого, — трохи роздратовано відповів Гаррі. — То був не я...

— Ти , — несподівано пробелькотів Дадлі, і дядько Вернон з тіткою Петунією відразу замахали на Гаррі руками, щоб він замовк, а тоді низенько нахилилися над Дадлі.