Стівен Кінг - Безсоння

— А як щодо застави?

— Можливо, заставу визначать у розмірі сорока тисяч доларів. Можна внести десять відсотків готівкою, якщо під іншу частину є гарантії, але в Чарлі Пікерінга немає будинку, машини, навіть годинника фірми «Таймекс». У підсумку він може опинитися в Джуніпер-Гілл, але ціль гри інша. Цього разу ми хочемо надовго забрати його з вулиці, а стосовно таких людей, як Чарлі, саме це стає метою.

— Чи є шанс, що «Друзі життя» внесуть за нього заставу?

— Немає. Останній тиждень Ед Діпно багато часу проводив із Чарлі, вони удвох попивали каву в Бейчел-шоп. Уявляю, як Ед викладав йому таємницю центуріонів і Царя Діамантів…

— Ед називає його Кривавим Царем…

— Та як завгодно, — Лейдекер махнув рукою. — Але я уявляю, як він пояснював йому, що ви права рука диявола і що тільки така кмітлива, хоробра й рішуча людина, як Чарлі Пікерінґ, може прибрати вас із дороги.

— Ви уявляєте його такою собі комп’ютерною програмою, — сказав Ральф. Він згадав Еда Діпно, який грав з ним у шахи незадовго до хвороби Керолайн. Той Ед був інтелігентною, з умінням красиво викладати свої думки, цивілізованою людиною з величезним запасом доброти. Ральф дотепер не міг зіставити того Еда з нинішнім, але ж сутність Еда відкрилася йому вперше ще в липні 1992 року. Сьогоднішній Ед змушував думати про себе, як про «бійцівського півня».

— Не просто комп’ютерною програмою, а небезпечною комп’ютерною програмою, — наголосив Лейдекер. — Для нього Чарлі всього лише знаряддя, подоба ножа, яким чистять яблуко. Якщо в такого ножа відскакує лезо, ніхто не біжить до точильника, щоб замінити його на нове, до чого така турбота. Ніж просто викидають у сміттєвий бак, а натомість купують новий. Саме так і поводяться хлопці типу Еда Діпно з хлопцями типу Чарлі Пікерінґа, а тому що Ед і є «Друзі життя» — принаймні зараз, — не думаю, що є причини хвилюватися щодо звільнення Чарлі під заставу. За кілька днів він буде цілковито самотній.

— Зрозуміло, — мовив Ральф. Його трохи стривожило оте співчуття до Пікерінга. — Я хочу подякувати вам за те, що моє ім’я не потрапило в газети… Якщо ви мали до цього відношення.

«Деррі ньюс» у колонці поліцейської хроніки помістила коротеньку замітку про інцидент, повідомивши тільки, що Чарльз Г. Пікерінг був арештований за «збройний напад» у приміщенні публічної бібліотеки.

— Іноді ми просимо їх про послугу, іноді вони звертаються до нас із проханням, — сказав Лейдекер, підводячись. — Так уже влаштований світ. Якби недоумки з «Друзів життя» і педанти з «Друзів Центру» зрозуміли це, працювати стало б набагато легше.

Ральф витяг скручений плакат зі слоником Дембо із кошика для сміття і запитав:

— Можна мені забрати плакат? Я знаю одне маля, якому сподобається слоник.

Лейдекер розвів руками:

— Ви мій гість — вважайте це маленьким призом за хорошу поведінку. Тільки не просіть у мене дамських трусиків з вирізаною промежиною.

Ральф розсміявся:

— О, я не збираюся зазіхати на вашу власність.

— А якщо серйозно, я вдячний, що ви прийшли, Ральфе. Спасибі.

— Мені це було неважко. — Потягнувшись через стіл, Ральф потиснув руку Лейдекеру і рушив до дверей. Він почувався до абсурдності нерозумно, немов був лейтенантом Коломбо з телесеріалу — усе, що йому потрібно, це старий теплий плащ. Уже взявшись за дверну ручку, він повернувся.

— Можна запитати вас про щось, абсолютно не пов’язане з Чарлі Пікерінґом?

— Звичайно.

— Сьогодні вранці я почув у «Червоному яблуці», що місіс Лочер, моя сусідка, вночі померла. У цій події немає нічого дивного, у неї була емфізема легенів. Але між тротуаром і доріжкою до її будинку натягнуто поліцейські загороджувальні стрічки, і на дверях табличка, де написано, що будинок опечатаний поліцією Деррі. Вам що-небудь відомо про це?

Лейдекер так довго й пильно дивився на Ральфа, що тому стало не по собі… Але тільки не через ауру. У ній не було нічого, що вказувало б на підозрілість.

«Господи, Ральфе, чи не здається тобі, що ти занадто серйозно сприймаєш подібні речі?»

Що ж, може, й так. Принаймні, він був радий, що зеленуваті спалахи не відновили своє мерехтіння по краях аури Лейдекера.

— Чому ви так на мене дивитеся? — запитав Ральф. — Якщо я сказав або зробив щось не так, вибачайте.

— Зовсім ні, — заспокоїв його Лейдекер. — Однак у цій справі є якась таємничість, навіть надприродність. Якщо я розповім вам, чи зможете ви тримати язика за зубами?