Стівен Кінг - Безсоння

Однак на шафі нічого не виявилося, крім зламаної зубочистки, старого запобіжника й товстого шару пилу.

Обережно спустившись на підлогу, Ральф побачив брудні сліди на сидінні, і шматком паперового рушника протер його. Потім, поставивши стілець на місце, пройшов у вітальню. Він довго переводив погляд з дивана на крісло, звідти на старенький телевізор між двома вікнами, що виходять на Гарріс-авеню, а від телевізора — у дальній закуток кімнати. Прийшовши додому вчора, розсерджений на Мак-Ґоверна за незамкнені двері, він прийняв куртку, що висіла на вішалці в тому кутку, за незваного гостя. Не варто викручуватися; він вирішив, що це Ед Діпно здумав відвідати його.

«Але ж я ніколи не вішаю там куртку. Це одна з моїх звичок — сподіваюся, одна з небагатьох, — яка завжди дратувала Керолайн. І якщо вже мені не вдалося позбутися її за життя Керолайн, навряд чи це сталося після її смерті. Ні, це не я повісив куртку».

Ральф перетнув вітальню, порився в кишенях сірої шкіряної куртки й виклав усе, що там було, на телевізор. З лівої кишені він дістав лише гаманець із дріб’язком, зате права — навіть без газового балончика — радше нагадувала бюро знахідок. Там була лимонна цукерка в обгортці; зім’ята рекламка піцерії; батарейка; маленька порожня коробочка, у якій колись був яблучний пиріжок із «Макдональдса»; його абонементна картка з відеосалону Дейва (картка пропала тижнів два тому, Ральф був упевнений, що загубив її); коробка сірників; зім’яті цукеркові обгортки… І складений аркуш голубого розграфленого паперу.

Ральф розгорнув листок і прочитав єдину пропозицію, написану тремтячим старечим почерком: «Я кваплю себе щомиті, щогодини — встигнути б здійснити все, визначене долею».

Цієї фрази виявилося цілком достатньо, щоб переконати розум у тому, що давно вже було відомо його серцю: Дорренс Марстеллар сидів на ганку, коли Ральф повернувся із центру з вестернами, але він дещо зробив, перш ніж сісти й чекати. Він піднявся нагору, зняв з кухонної шафи балончик і поклав його в праву кишеню куртки Ральфа. Він навіть залишив свою «візитівку»: віршований рядок, надряпаний на листку з його записника із розкладом руху літаків. Потім, замість того щоб покласти куртку на звичне місце, старий Дор акуратно повісив її на вішалку.

Зробивши це

(готову булочку не спекти заново),

він повернувся на ґанок і став чекати Ральфа.

Учора ввечері Ральф знову вичитав Мак-Ґоверна за незамкнені двері, і Білл сприйняв прочухан так само спокійно, як сам Ральф сприймав незадоволене бурчання Керолайн через куртку, яку він завжди кидав де завгодно, але тепер він думав, що дарма звинувачував Білла. Старий Дор підібрав ключа… Або відчинив двері за допомогою чаклунства. До цих обставин більше пасувала магія. Тому що…

— Тому що, — низьким голосом мовив Ральф, машинально повертаючи на місце всяку всячину, яку він дістав із кишень. — Тому що він не лише знав, що мені знадобиться газовий балончик; він знав, де знайти його, і він знав, куди його покласти.

Мурашки поповзли в Ральфа по спині при цій думці, а розум спробував відкинути ідею повністю — назвавши її божевільною, нелогічною, до якої здатна додуматися лише людина, що страждає безсонням. Але все це не пояснювало появи записки.

Ральф знову перечитав закарлючки на розграфленому листку: «Я кваплю себе щомиті, щогодини — встигнути б здійснити все, визначене долею». Це був не його почерк, так само як «Цвинтарні ночі» були не його книжкою.

— Хоча зараз книжка належить мені. Мені дав її Дор, — вимовив уголос Ральф, і холодок знову пробіг у нього по спині.

«А які ще можуть бути пояснення? Адже не сам цей балончик залетів у твою кишеню. Як і листок».

Знову повернулося відчуття, начебто якась невідома — і невидима — рука підштовхує його до пащі темного тунелю. Немов у сні Ральф пройшов в кухню, по дорозі машинально знявши сіру куртку й кинувши її на спинку дивана.

Він зупинився в дверях, задивившись на календар із зображенням двох діток, які, сміючись, вирізали отвори для очей, носа й рота в гарбузі до Дня Всіх Святих. Ральф дивився на завтрашнє число, обведене кружечком. «Скасуй зустріч із людиною, що встромляє голки», — сказав Дорренс; така була суть послання, і сьогодні людина, що встромляє ножі, більш-менш підтвердила це. Хай йому чорт, навіть не просто підтвердила.

Погортавши телефонний довідник, Ральф набрав номер.

— Ви телефонуєте в приймальню доктора Джеймса Роя Гонга, — поінформував приємний жіночий голос. — Зараз поговорити з вами немає змоги, тому залишіть своє повідомлення після сигналу. Ми передзвонимо вам, як тільки зможемо.