Стівен Кінг - Безсоння

— О, Ральфе. Боже мій… Ральфе, ти бачиш?

— Ш-ш-ш, Луїзо, ш-ш-ш.

Перед ними була маленька брудна комірка, що одночасно служила і кухнею, і їдальнею. Приміщення здавалося вбогим і моторошним. Посередині був стіл, у якого, як здалося Ральфові, спиляли більшість ніжок. Залишки їжі — якась сіра, прогіркла каша, що на вигляд нагадувала засохлий мозок на дні миски, — стояли на столі. Поруч примостився єдиний брудний розхитаний стілець. Праворуч від столу був примітивний нужник — просто іржаве металеве відро з туалетним сидінням на ньому. Звідти страшенно смерділо. Єдиною прикрасою комірки було старе дзеркало в бронзовій рамі, підвішене на стіні, — таке тьмяне, що, дивлячись у нього, можна було подумати, начебто дивишся крізь товщу води.

Ліворуч від дзеркала була певна подоба ліжка — брудний матрац і мішок, набитий чи то соломою, чи збитим у жужмо пір’ям. І подушка, і матрац спазматично відсвічували потом істоти, яка ними користувалася. «Від снів, що ховаються в цій подушці, я б збожеволів», — подумав Ральф.

Десь унизу — бозна-як далеко, — гулко капала вода.

В арковій проймі на протилежній стіні виднілося щось на кшталт комори, де в безладну купу були звалені найрізноманітніші предмети. Ральф навіть моргнув кілька разів, немов бажаючи переконатися, що він справді бачить усе це.

«Так, це саме те місце, — подумав він. — Тут ми знайдемо те, заради чого прийшли».

Луїза, немов у стані трансового гіпнозу, повільно рушила в бік другої арки. Її губи тремтіли від страху, але в очах горіла невтримна цікавість — саме такий вираз, на думку Ральфа, був у дружини герцога Синьої Бороди, коли вона відчинила двері кімнати, у яку їй заборонялося входити. Несподівано до Ральфа прийшла впевненість, що Атропос ховається за цією аркою, тримаючи напоготові іржавий скальпель. Поспішивши за Луїзою, він зупинив її біля арки. Схопив за руку, приклав палець до губ і похитав головою, наказуючи мовчати.

Потім присів навпочіпки, обіпершись рукою об брудну підлогу, немов спринтер в очікуванні пострілу стартового пістолета. І кинувся в арку (насолоджуючись податливістю тіла навіть у такий момент) — перевернувся й покотився клубком. Ногою він зачепив коробку, розсипаючи по підлозі масу речей: непарні рукавички й шкарпетки, кілька старих книжок у м’яких оправах, шорти, викрутку з бордовими плямами — чи то фарби, чи крові — на сталевому стрижні.

Ральф став на коліна й оглянувся на Луїзу, що застигла в проймі арки з притиснутими до грудей руками. Пообіч арки нікого не було, лише коробки, впритул приставлені до стіни. Ральф із подивом читав написи: «Jack Daniel’s», «Gilbey’s», «Smirnoff», «J&B». [52] Торгові марки відомих фірм, які виробляють спиртне й сигарети. Очевидно, в Атропоса була таємна пристрасть до коробок, немов у скнари, який ніколи нічого не викидає.

(— Ральфе? Там безпечно?)

Дивне визначення, але Ральф усе-таки кивнув і простягнув руку. Луїза поспішила до нього, ще раз підсмикнувши спідницю, і з усе більшим подивом зароззиралася навколо.

Поки вони були потойбіч арки в брудній, похмурій комірці Атропоса, комора здалася їм великою. Але вже всередині Ральф зрозумів, що приміщення набагато просторіше, воно нагадувало склад величезного магазину. Цілі ряди нерівно складених пляшок. Коробки стояли лише біля входу, весь інший простір був захаращений, являючи собою на дві третини лабіринт, а на третину — пастку. Ральф вирішив, що навіть таке визначення, як склад, не зовсім відповідало дійсності, адже десь тут міг ховатися Атропос… І якщо він там, то, можливо, спостерігає за ними.

Луїза не запитувала, що саме вони шукають; з виразу її обличчя Ральф зрозумів, що тепер їй це відомо. Коли вона заговорила, від замисленого тону її голосу в Ральфа холодок побіг по спині.

(— Мабуть, він дуже старий.)

Так. Дуже старий.

Ярдів за двадцять від них, у глибині комори, в якій відлунювало те ж червонувате світіння, що й на сходах, які їх сюди привели, Ральф побачив велике пом’яте колесо, що лежало на плетеному стільці, піднятому у свою чергу на тріснутий гладильний прес. Від виду цього колеса Ральфові стало геть зле — немов метафора, створена його розумом за допомогою концепції КА, втілилася в реальність. Він помітив іржаву сталеву смужку вздовж зовнішнього обіддя колеса й зрозумів, що воно від велосипеда.

«Правильно, це велосипедне колесо, і йому ніяк не менше століття», — подумав він здивовано.

Скільки ж людей — напевно десятки тисяч — померли в Деррі відтоді, як Атропос прикотив сюди колесо… І скільки смертей стало здобиччю Випадковості? За який час? Невідомо — можливо, це тягнеться аж від початку, коли б і яким би той початок не був. І весь цей час Атропос забирав що-небудь у кожного, кого він обдурив… Тут і зберігалися його трофеї.