Стівен Кінг - Безсоння

Ральф несподівано згадав Барбару Річардс із Центру допомоги жінкам — Барбі Річардс, яка розслабилася, коли до неї підійшла Луїза. Їй було однаково, що Луїза риється в сумочці. За кермом «кадилака» сиділа Сандра Мак-Кі, Ральфові зовсім не потрібне було підтвердження цього факту. Вони побачили жінку, але не подивилися на написи. Що ж, «ми — родина, всі мої сестри зі мною».

— Коли Дінні повідомила, що люди, які виходять з автомобіля, одягнені у військову форму й у руках у них зброя, ми вирішили, що це розіграш. І лише Ґретхен поставилася до цього серйозно. Вона наказала нам якомога швидше спуститися вниз, а сама пішла в приймальню. Гадаю, вона хотіла викликати поліцію. Мені слід було залишитися з нею.

— Ні, — мовила Луїза, погладивши каштанові кучерики Наталі. — Тобі потрібно було думати ось про цю красуню.

— Напевно, — глухо відповіла Елен. — Але Ґретхен була мені другом, Луїзо. Другом.

— Я розумію, мила.

Обличчя Елен зморщилося, і вона розридалася. Наталі якусь мить дивилася на маму з виразом комічного подиву, а потім теж заплакала.

— Елен, — сказав Ральф. — Послухай, Елен. Мені необхідно поговорити з тобою, це дуже, дуже важливо. Ти мене слухаєш?

Елен кивнула, і далі продовжуючи плакати. Ральф не знав, слухає вона його чи ні. Він кинув швидкий погляд на ріг будинку, прикидаючи, скільки часу буде потрібно поліції, щоб дістатися сюди, потім глибоко зітхнув.

— По-твоєму, є шанси на те, що сьогоднішній захід все-таки відбудеться? Хоч найменша можливість? Ти ж найближче була до Ґретхен. Скажи мені свою думку.

Елен перестала плакати й подивилася на Ральфа круглими від подиву очима, наче не могла повірити в сказане. Потім ці очі почали наповнюватися моторошної сили люттю.

— Як ти можеш запитувати? Як ти можеш навіть сумніватися!

— Ну… Тому… — Він замовк, не в змозі продовжувати. Найменше Ральф очікував вибуху гніву.

— Якщо вони зупинять нас зараз, виходить, переможуть вони, — мовила Елен. — Невже не зрозуміло? Ґретхен убита, Мерилін мертва, Гай-Рідж згорить дощенту разом з тим останнім, що було в нещасних жінок, і якщо нас зараз зупинять — ми програли.

Одна частина розуму Ральфа — більш глибока — порівнювала. Інша частина — та, котра любила Елен, — висунулася, щоб заблокувати висновок, але спізнилася. В Елен був такий же погляд, як і в Пікерінга, коли той сів поряд із Ральфом у бібліотеці, і цьому погляду не існувало розумного пояснення.

— Якщо вони зупинять нас зараз, виграють вони! — пискнула Елен. Наталі розплакалася. — Невже незрозуміло? Як ти не РОЗУМІЄШ? Ми не допустимо цього! Ніколи! Нізащо!

Раптом вона підняла вільну руку й пішла до рогу будинку. Ральф потягнувся до неї, але його пальці лише ковзнули по блузці.

— Не стріляйте! — крикнула Елен, волаючи до поліцейських. — Не стріляйте! Я одна із бранок!

Ральф рвонув за нею — підкоряючись чистому інстинкту, — але Луїза схопила його за ремінь.

— Краще тобі не з’являтися там, Ральфе. Ти чоловік, і вони можуть подумати…

— Привіт, Ральфе! Привіт, Луїзо!

Вони обернулися на голос. Ральф моментально впізнав, кому той належить, і здивувався й не здивувався водночас. За білизняними мотузками у вицвілих фланелевих штанах і стоптаних черевиках, підв’язаних електричними дротами, стояв Дорренс Марстеллар. Його волосся, таке ж м’яке, як і в Наталі (лише абсолютно біле, а не каштанове), розвівалося під поривами жовтневого вітру. У руці, як зазвичай, він тримав книжку.

— Ходімо. — Махаючи рукою й посміхаючись, він квапив Ральфа й Луїзу. — Покваптеся. Часу залишилося обмаль.

Дорренс повів їх зарослою травою стежкою, що пролягала від будинку далеко на захід. Спершу стежка йшла повз город, де неприбраними залишилися лише гарбузи й кабачки, потім петляла по саду, де достигали яблука, потім крізь зарості ожини, що чіплялися мертвою хваткою за їхній одяг. Коли вони дісталися до молодого сосняку і ялин, Ральф подумав, що вони опинилися на пагорбі з боку Ньюпорта.

Для людини своїх років Марстеллар ішов дуже прудко, умиротворена посмішка не полишала його обличчя. Книжка, яку він тримав у руках, називалася «Про любов. Вірші 1950–1960 рр.» Роберта Крілі. Ральф ніколи не чув про нього, але припускав, що й містер Крілі ніколи не чув про Елмера Леопарді, Ернеста Гейкокса й Луїса Ламура. Ральф лише раз спробував заговорити зі старим Дором, коли їхня трійця дісталася до схилу, всіяного сосновими голками. Попереду, пінячись, дзюрчав струмок.