Стівен Кінг - Кладовище домашніх тварин

Він відкрив шафу, думаючи (Зельда! Це Зельда сидить у коморі. Її чорний язик звисає із зогнилого рота ), що це був лише Черч. Він сидів на одній з полиць і, побачивши Луїса, вигнув спину, як кіт на гелловінських картинках. Котисько зашипів на Луїса, паща його привідкрилася, оголюючи ряди маленьких гострих зубів.

— Забирайся звідси, — прошепотів Луїс.

Кіт знову зашипів. З місця він не зрушив.

— Ану геть, кому сказав! — Він схопив перше, що потрапило під руку в коробці з Ґейджевими іграшками, — яскравий пластмасовий потяг «Чугу-чугу-чо» [109] Одна з іграшок компанії «IQ Baby». , який у тьмяному світлі здавався кольору засохлої крові. Луїс замахнувся на Черча — той продовжував шипіти, але навіть не поворушився.

І тут раптово, несподівано навіть для самого себе, Луїс пожбурив іграшкою в кота. Він не розважався, не грався, він вклав у кидок всю свою силу, всю свою ненависть і весь свій страх також. Страх перед істотою, яка ховалася в шафі його сина і відмовлялася йти геть, так, наче мала право тут бути. Локомотив поцілив чітко у кота. Черч пронизливо нявкнув і кинувся геть зі своєю звичною грацією. Він ледь не впав, врізавшись у двері.

Ґейдж ворухнувся, щось пробурмотів, поміняв позу і знову заснув. Луїс відчув легку нудоту. Він стояв біля ліжка, а лобом котився піт.

— Луїсе, — спитала Рейчел тривожним голосом з нижнього поверху, — Ґейдж випав з ліжечка?

— З ним усе гаразд, просто Черч перевернув іграшки малого.

— Тоді добре.

Він почував себе так, наче, глянувши на сина, побачив, як змія обвилася навколо того чи величезний щур всівся на книжковий полиці над ліжком Ґейджа. Звісно, це був безпідставний страх. Але коли на тебе ось так шиплять…

(Зельда! Ти думав, що це Зельда, Оз, Вевикий і Гвізний?)

Він зачинив Ґейджеву шафу і порухом ноги згріб докупи розкидані по підлозі іграшки. Прислухався до клацання дверної клямки. Після миттєвого вагання замкнув шафу на ключ. Він підійшов до ліжечка Ґейджа. Крутячись, малюк зсунув обидві ковдри собі під коліна. Луїс дістав їх, знову вкрив Ґейджа і дуже-дуже довго спостерігав за сином зі щасливою посмішкою.

Кажуть, людська свідомість може витримувати жах лише до певної межі, та це неправда. Навпаки, що безпорадніший людський мозок перед болем, то густішим стає морок, то глибше ти занурюєшся в безодню абсолютного жаху, де одне зло породжує інше — ще більше, ще мерзенніше зло, аж доки повна темрява і порожнеча не поглинуть тебе. Найстрашніше питання полягає в тому, скільки жаху може прийняти і витримати людина, аби все ще лишатися при здоровому глузді та ясних думках. Адже всі ці події завжди сповнені чудернацького абсурду в стилі Руба Ґолдберга [111] Руб Ґолдберг (1883–1970) — американський карикатурист, письменник, інженер, винахідник. Прославився серією карикатур, де фігурує «машина Руба Ґолдберга» — надзвичайно складний, громіздкий і заплутаний пристрій. . І в якусь мить наростаючого жахіття раптом стає дуже смішно — так психіка намагається захистити свою цілісність, утікаючи у божевілля. І над усім панує нестримне, шалене почуття гумору.

Мабуть, Луїс Крід теж ставив би собі таке запитання, якби зберіг здатність логічно мислити сімнадцятого травня — на похороні сина, Ґейджа Вільяма Кріда. Та будь-які паростки раціонального мислення розбивалися об холод похоронної зали, де жорстока бійка з тестем, ставши жахливою кульмінацію цієї готичної мелодрами, остаточно знищила рештки і так слабкого самоконтролю Рейчел. Кошмари того дня ще не скінчилися, а її, змучену і вбиту горем, уже витягли зі Східної зали похоронного бюро «Брукінгз-Сміт», де в закритій труні лежав Ґейдж. Суррендра Харду відпоював її заспокійливим.