Стівен Кінг - Кладовище домашніх тварин

— Я знаю, чого тобі хочеться, — розсміялася вона. І в цю мить щирих веселощів була так схожа на Еллі… і на Ґейджа.

— Хвилиночку, — зупинив він. — Я маю ще дещо зробити.

Він підійшов до комірчини і витягнув звідти один зі своїх черевиків. А потім відсунув камінний екран від помираючого вогню.

— Луїсе, що ти….

— Побачиш.

Зліва від каміна розташувалася купка м’якого сіруватого попелу. Луїс поставив туди черевика, лишаючи глибокий слід, а потім ще раз, з іншого боку.

— Ось так, — сказав він і відніс черевика назад у комірчину. — Тобі подобається?

Рейчел знову захихотіла.

— Луїсе, Еллі стрибатиме від щастя.

За останні два тижні навчання до Еллі дійшли тривожні й страшні чутки, які вже встигли облетіти всю школу: Санта Клаус — насправді тато. Цю ідею тільки посилило враження від зустрічі зі шклявим Сантою у Бенгорському шопінг-центрі кілька днів тому. Санта сидів у кав’ярні за столиком, відкинувши бороду набік, і поїдав чізбургер. Це дуже схвилювало Еллі (здавалося, що чізбургер стурбував її навіть більше, ніж фальшива борода), і тут уже не допомагали ніякі розповіді Рейчел про те, що насправді це лишень помічник справжнього Санти, який сидить у себе на півночі, готується до подорожі і перечитує листи дітей, які написали про свої бажання в останню мить. Він дуже зайнятий, адже на нього чекає довга і напружена поїздка.

Луїс обережно поставив на місце камінний екран. Тепер у попелі чітко виднілися сліди від великих черевиків. Ноги чарівника, вочевидь, рухалися в напрямку різдвяної ялинки, аби лишити подарунки для родини Крідів. Ілюзія була бездоганною, якщо не зважати на те, що обидва сліди були від лівого черевика… Та Луїс сумнівався, що Еллі здогадається.

— Луїсе Крід, я кохаю тебе, — Рейчел поцілувала його.

— Ти вийшла заміж за героя, крихітко, — щиро посміхнувся Луїс. — Будь зі мною. І ти станеш зіркою.

Вони рушили до сходів. Луїс вказав на журнальний столик, який Еллі присунула до телевізора. Там стояло вівсяне печиво та бісквіти. І навіть пляшка пива. «ДЛЯ ТЕБЕ, САННА», — повідомляла записка кривим почерком Еллі.

— Ти хочеш печиво чи бісквіт «Рінг-Дінг» [98] Глазурований шоколадний бісквіт з молочною начинкою. ?

— Бісквіт, — відповіла Рейчел і з’їла половинку.

Луїс узяв пляшку з пивом.

— Від пива в такий час у мене розболиться живіт, — зауважив він.

— Дурниці, — весело сказала вона. — Уперед, док.

Луїс поставив пляшку з пивом назад і раптом схопився за кишеню халату, неначе про щось забув — хоча, звісно ж, він чудово пам’ятав про маленький важкий пакетик.

— Ось, — простягнув він. — Це для тебе. Можеш відкривати — уже ж за північ. Щасливого Різдва, люба.

Вона взяла маленьку коробочку, обгорнуту сріблястим папером і перев’язану блакитною стрічкою.

— Луїсе, що там?

Він знизав плечима.

— Мило. Зразки шампуню. Не пам’ятаю, якщо чесно.

Вона розгорнула подарунок уже на сходах, побачила там коробочку «Тіффані» і скрикнула. Рейчел відкрила її і просто стояла та дивилася, трохи розтуливши рота.

— Ну як? — стурбовано запитав він. Луїс ніколи раніше не дарував їй ювелірних прикрас, тому нервувався. — Тобі подобається?

Вона обережно витягла золотого ланцюжка і з трепетом піднесла крихітний сапфір до світла. Він мерехтів і переливався блакитними іскрами.

— О Луїсе, це так прекрасно! — Він побачив маленькі сльозинки в кутиках її очей і почувався водночас зворушеним і стривоженим.

— Крихітко, не плач, не варто…

— Луїсе, але ж ми не можемо собі дозволити — ти не можеш дозволити…

— Тсс, — сказав він. — Я збирав гроші ще з минулого Різдва. І це не так дорого, як ти думаєш.

— І скільки ж?

— Я ніколи не скажу тобі цього, Рейчел, — урочисто мовив він. — І ніякими тортурами ніхто не витягне з мене цю інформацію. Дві тисячі доларів.

— Дві тисячі! — вона накинулася на нього з такими сильними обіймами, що він ледь не впав зі сходів. — Луїсе, ти божевільний!

— Приміряй.

Вона так і зробила. Він допоміг їй застібнути карабін, і вона повернулася до нього.

— Хочу піти нагору і добре роздивитися кулон, — посміхнулась Рейчел. — Хочу покрасуватися.

— Красуйся, а я вимкну світло і вижену кота.

— А коли ми будемо цим займатися, — вона дивилась прямо в його очі. — Я зніму все, крім нього.

— Ну тоді красуйся швидко, — поквапив Луїс, і вона розсміялася.

Він піймав Черча і поніс його на руках — цими днями він не дуже переймався через мітлу. Йому здавалося, що попри все він знову звик до кота. Коли Крід підійшов до дверей між кухнею та підвалом, то відчув, як потік холодного повітря звивається коло його ніг.