Стівен Кінг - Кладовище домашніх тварин

— Ні! Ні! Ні! Ні! Ні! Ні!..

Воно брикалося під ним. Шприц вилетів з руки Луїса та покотився вниз. Він намацав інший, витягнув і всадив його прямо в маленьку Ґейджеву спинку.

Воно заволало, затряслося, витягуючись та звиваючись, і ледь не скинуло Луїса. Чоловік дістав третій шприц, загнав голку в ручку Ґейджа та дотис поршень до упора. Він зліз з хлопчика й став відповзати геть. Ґейдж повільно зіп’явся на ноги та хитаючись пошкандибав до нього. П’ять кроків — і скальпель випав з його руки. Встромився лезом у дерево і так застиг. Десять кроків — і це дивне жовте світло в очах дитини почало гаснути. Дюжина кроків — і малий упав на коліна.

Ґейдж поглянув на чоловіка, і на мить Луїс упізнав у ньому свого сина — свого справжнього сина — його нещасне личко, переповнене болем.

— Татку! — скрикнув він і впав на підлогу обличчям уперед.

Луїс постояв з хвилину, потім підійшов до Ґейджа. Рухався він обережно, очікуючи якоїсь пастки. Але пастки не було. Ніякі пазуристі лапи не вчепилися раптово в нього. Пальці професійно ковзнули по Ґейджевій шиї, шукаючи пульс. Востаннє в житті він виконував обов’язки лікаря: перевіряв пульс, перевіряв, аж доки той не зник повністю.

Коли все скінчилося, Луїс підвівся з колін і побрів у дальній кінець коридору. Він упав на підлогу, скрутився, все сильніше втискаючи себе в найдальший закуток. Чомусь він подумав, що стане ще меншим, якщо засуне до рота великий палець, тож він так і зробив.

Він залишався в такому стані близько двох годин, а потім потроху темна, але ой-яка-правдоподібна ідея заполонила його. Він витяг палець з рота. Пролунало тихе «чпок». Луїс змусив себе

(Гей-гай, ану давай)

іти знову.

В кімнаті, де ховався Ґейдж, Луїс стягнув з ліжка покривало та виніс його в коридор. Ніжно, з любов’ю, загорнув у нього тіло дружини. Сам того не усвідомлюючи, насвистуючи щось собі під носа.

У гаражі Джада Луїс знайшов бензин. П’ять галонів у червоній каністрі, якраз біля «Лонбоя» [169] Марка газонокосарки. . Більш ніж достатньо. Він почав з кухні, де під скатертиною все ще лежав Джад. Луїс облив там усе, потім, тримаючи каністру догори дриґом, пішов у вітальню. Він розливав бурштиновий бензин на килим, диван, журнальний столик, стільці, сходи. Луїс навіть зайшов у дальню спальню.

Джадові сірники лежали на пачці цигарок біля крісла, у якому старий ніс свою безплідну варту. Луїс узяв їх. Біля вхідних дверей він кинув через плече запалений сірник і вийшов геть. Потік жару був настільки сильним і миттєвим, що шкіра на шиї чоловіка враз поморхла. Він обережно зачинив за собою двері, постояв пару хвилин на ґанку, спостерігаючи, як танцюють помаранчеві вогники за фіранками Норми. Спустився, затримався, згадуючи пиво, яке вони з Джадом пили тут мільйони років тому, прислухався до м’якого тріщання вогню в будинку та пішов геть.

Стів Мастертон виїхав з-за повороту перед Луїсовим будинком і одразу ж побачив цівку диму, яка здіймалася над ділянкою — ні, не Луїса, а того стариганя через дорогу.

Він приїхав з самого ранку, бо хвилювався за Луїса — дуже хвилювався. Чарлтон розповіла йому про вчорашній дзвінок Рейчел, і це змусило його замислитися, де ж був Луїс… і що він надумав робити.

Його хвилювання було невиразним, але воно важким каменем лежало на душі Стіва. Він не заспокоїться, аж доки не побачить на власні очі, що все гаразд… настільки гаразд, наскільки це взагалі можливо в подібних випадках.

Весна спорожнила лазарет, немов за помахом чарівної палички, тому Суррендра дозволив Стівові поїхати до Луїса — в університеті він і сам впорається. Тож Стів сів за кермо свого мотоцикла «Хонда», якого тільки на вихідних вивів з гаража, і рушив у напрямку Ладлоу. Мабуть, він тиснув на газ трохи сильніше, ніж варто було, проте страх за друга ніяк не відпускав його, а тільки ще сильніше виїдав Стіва зсередини. А разом зі страхом прийшло абсурдне відчуття, що він уже спізнився. Це божевілля, та його нутрощі звело в передчутті непоправного лиха — як тоді, минулої осені, коли в лазарет принесли смертельно пораненого Паскоу. Він наче знав, що надії нема. Стів у жодному разі не був віруючим (у коледжі він навіть два семестри відвідував атеїстичний гурток і вийшов з нього лише тоді, коли куратор по секрету сказав йому, що таке членство суттєво знижує шанси на стипендію в медичній школі), але, як й інші люди, підпадав під дію біологічних та біоритмічних факторів, які ми звикли вважати передчуттям. І смерть Паскоу задала тон усьому навчальному року, а він видався не найкращим. Двох родичів Суррендри кинули на батьківщині в буцегарню — з якихось там політичних мотивів, — і, як розповідав сам Суррендра, один з них — дядько, якого він дуже любив, — уже майже напевно мертвий. Суррендра розплакався, і сльози на завжди усміхненому обличчі індуса налякали Стіва. Матір Чарлтон пережила радіальну мастектомію, і сама медсестра дуже низько оцінювала її шанси прожити ще хоча б п’ять років. Відтоді, як загинув Віктор Паскоу, Стів побував на чотирьох похоронах: своячки, яка загинула в автокатастрофі; двоюрідного брата, який пішов з життя через ідіотське парі в барі (його вбило струмом, коли він намагався продемонструвати, що може залізти на самий вершечок електричної опори); власного дідуся і, звісно ж, Луїсового синочка.