Стівен Кінг - Кладовище домашніх тварин

Двері розчинилися і пустили всередину тіні. Одна з них була куди щільнішою за інші.

Милий Боже, цей сморід.

Тихе човгання у темряві.

— Ґейдже? — Джад врешті став на ноги. Краєм ока він бачив охайний горбочок попелу в попільничці. — Ґейдже, це …

Темряву пронизало мерзотне нявчання, і на мить Джад похолодів від жаху. Це був не повсталий з могили син Луїса, а якась огидна почвара.

Ні. Ні те, ні інше.

Це нявкав Черч, вигнувшись у дверному прорізі. Очі кота світилися, як тьмяні та брудні лампи. Потім старий кинув поглядом у бік, де стояло щось , що зайшло разом з котом.

Джад позадкував, намагаючись зібрати думки докупи та лишитися при тямі, попри той жахливий сморід. О, як холодно стало враз — воно принесло з собою могильний холод.

Джад непевно похитнувся — це кіт звивався поміж ніг, і від того дотику все тіло тремтіло. Кіт муркотів. Джад дав йому копняка та відштовхнув подалі. Тварина ошкірилася на нього та засичала.

«Думай! Думай, дурний стариганю, мо ’ , ще не пізно, мо ’ , ще досі не пізно … воно вернулося, але ж єго знову можна вбити … якщо ти тіко зможеш… якщо подумаєш … »

Він позадкував на кухню і раптом згадав про шухляду з кухонним приладдям біля раковини.

У шухляді був різницький ніж.

Слабкою ногою він штовхнув кухонні двері та відчинив їх. Те , що зайшло в його дім, досі лишалося оповитим темрявою, та Джад чув, як воно дихало. Він бачив білу ручку, яка хиталася туди-сюди, — щось було в тій руці, та він ніяк не міг роздивитися що. Коли він зайшов на кухню, двері зачинилися, і він обернувся й підбіг до шухляди з приладдям. Рвучко відчинив її і намацав старе дерев’яне руків’я ножа. Він витягнув його та знову повернувся обличчям до дверей. Навіть зробив декілька кроків до них — до старого повернулася крихта сміливості.

«Пам ’ ятай, то не дитина. Воно може кричати, коли вбачить, що ти його розкусив си. Може плакати. Та ти не даси ся ’ надурити. Воно вже стілько разів дурило тя ’ , старий телепню. Се твій останній шанс».

Двері знову відчинилися, та спершу в них прослизнув лише кіт. Джад зиркнув на нього і знову перевів погляд на дверний проріз.

Вікна кухні виходили на схід, і в приміщення вже проникали перші світанкові промені — тоненькі й молочно білі. Світла мало, та достатньо, щоб побачити. Цілком достатньо.

У кухню зайшов Ґейдж Крід, вбраний у свій поховальний костюмчик. Плечі та лацкани піджака поросли мохом. Мох вкривав і білу сорочку хлопчика. Його гарне біляве волосся було перемазане багном. Одне око з жахливою зосередженістю втупилося в стіну, а інше уважно розглядало Джада Крендала.

Ґейдж шкірився на старого.

— Привіт, Джаде, — пролепетів Ґейдж дитячим, але абсолютно чітким голосом. — Я прийшов, аби відправити твою гнилу смердючу стару душу в пекло. Колись давно ти вже посрався зі мною. Думав, я не повернуся рано чи пізно, аби посратися з тобою?

Джад підняв угору ножа.

— Спробуй дістати мене, мале хуйло, чим би ти там не було. Ми ще побачимо, хто з ким посреться!

— Норма померла, й не буде кому оплакати тебе, — промовив Ґейдж. — Якою ж дешевою лярвою вона була. Вона трахалася з усіма твоїми друзями, Джаде. Вона давала всім у дупу. Так їй подобалося найбільше. Тепер вона горить у пеклі, з артритом і всім решта. Я бачив її там, Джаде. Я бачив її там.

Воно наблизилося до Джада на два кроки, лишаючи брудні сліди на старому лінолеумі. Одну руку воно випростало вперед, неначе хотіло привітатися, а іншу ховало за спиною.

— Послухай, Джаде, — рот малого розкрився, виставляючи напоказ маленькі молочні зуби. І хоч його губи не ворушилися, з глибини почвари линув голос Норми:

— Рогоносець! Жалюгідний рогоносець! Я завжди ненавиділа тебе! Ми всі сміялися з тебе! Як же ми сміяяяяяяяяялися …

— Годі! — ніж у руці старого затремтів.

— Я робила це в нашому ліжку — з Герком, з Джорджем, з ними всіма. Я знала про твоїх шльондр, та ти так ніколи і не дізнався, що також оженився зі шльондрою. І як же ми сміялися, Джаде! Ми злягалися і сміяяяяяялися з …

— ГОДІ! — закричав Джад. Він кинувся на крихітну хитку фігурку в брудному похоронному костюмі, і тут з темряви до нього стрибнув котяра. Він вискочив з-під кухонного столу, під яким ховався. Кіт шипів, притиснувши вуха до голови, — і збив Джада з ніг. Ніж вилетів з рук. Він упав на зношений лінолеум і ковзнув через усю кухню. Ніж ударився об плінтус і залетів під холодильник.