Стівен Кінг - Кладовище домашніх тварин

Він став на коліна та поклав тіло Ґейджа на землю, зітхаючи з полегшенням.

Нарешті до нього почав повертатися здоровий глузд. Він дістав ножа, перерізав мотузку, яка тримала кайло та лопату в нього за спиною. Інструменти з дзенькотом упали на землю. Луїс ненадовго приліг, сліпим поглядом витріщаючись на далекі зорі.

Що то була за істота в лісах? Бідолашний Луїсе, ти справді гадаєш, ніби щось гарне станеться в кінці п ’ єси, в якій щось таке є серед головних персонажів?

Однак тепер було запізно повертати назад, і він знав це..

— Окрім того, — промимрив він сам до себе, — все ще може обернутися на краще, немає успіху без ризику, і, можливо, немає ризику без любові. Хоч би там як, є ще мій саквояж: не той, що під сходами, а той, що у ванній на верхній поличці. Той, по який я послав Еллі в ту ніч, коли в Норми стався серцевий напад. Там є шприци, і коли щось трапиться … щось лихе … ніхто не знатиме про це, крім мене.

Думки обернулися на нерозбірливе, екстатичне бурмотіння молільника, і, коли його руки схопилися за кайло, Луїс, все ще стоячи навколішки, заходився рити землю. Щоразу, коли він опускав кайло вниз, то навалювався на нього всім тілом, як давній римлянин, що падає на меч. Так, мало-помалу, яма заглиблювалася і набувала певних обрисів. Він витягував камені з могили та разом з твердим ґрунтом викидав їх геть. Але деякі залишав.

Для кургану.

Рейчел ляснула себе по обличчю так, що аж у вухах задзвеніло, та все одно все ще куняла. Прокинулася вона раптово — аж у Піцфілді! — і в перші декілька секунд їй здавалося, що сотні безжальних срібних очей витріщаються на неї і мерехтять, як холодні, голодні вогні.

А потім вони обернулися на маленькі прожектори дорожньої огорожі. Авто заїхало далеко за аварійну смугу.

Жінка знову повернула кермо ліворуч — вищання коліс, — і тут почулося слабеньке клацання. Певно, її правий передній бампер щойно врізався у стовпчик дорожньої огорожі. Її серце калатало в грудях і так сильно гупало об ребра, що в неї перед очима пішли темні плями, які то збільшувались, то стискались у ритмі її серцебиття. Та вже наступної миті, попри смертельну небезпеку, страх і Роберта Ґордона, який горланив по радіо пісню «Гаряча дівуля» [155] «Red Hot» — пісня американського співака Роберта Ґордона (народився у 1947 році). , вона знову починала куняти.

Божевільна, параноїдальна ідея спала їй на думку. Звісно, це була просто втома. Просто втома і не більше, та їй почало здаватися, наче щось навмисне намагається тримати її подалі від Ладлоу сьогодні.

— Ще й параноя, чарівно, — пробурмотіла вона, слухаючи рок-н-рольні ритми. Вона спробувала розсміятися — не вдалося. Вона просто не змогла. Нічний морок надавав цій ідеї якоїсь моторошної правдоподібності. Рейчел почувалася героїнею якогось мультфільму, яка потрапила на гумову стьожку гігантської рогатки. Вона біжить і тим самим натягує стьожку все сильніше і сильніше, і коли врешті потенційна енергія гумової стрічки зрівняється з енергією бігуна… інерція стане… чим?.. елементарна фізика… щось намагається втримати її подалі від дому… не втручайся, ти … спочиле тіло хоче лишитися спочилим… наприклад, тіло Ґейджа… приведене в дію.

Цього разу вищання коліс було гучнішим, а небезпека — ближчою. З пронизливим скреготом машина їхала вздовж дорожньої огорожі, здираючи фарбу з блискучого металу. І якусь мить кермо не слухалося Рейчел, і вона, ридаючи, тиснула на гальма. Весь цей час вона спала, не просто куняла, а спала й бачила сни на швидкості шістдесят миль на годину. А якби ще й огорожі не було, а стояли лише окремі стовпчики…

Спантеличена й налякана, вона зупинилася, припаркувала авто та заридала, ховаючи обличчя в долонях.

Щось намагається втримати мене подалі від нього.

Коли вона опанувала себе, то знову почала кермувати — система керування маленької машинки не постраждала, та все одно компанія «Авіс» матиме до Рейчел серойзні запитання щодо обдертих боків, коли вона повертатиме авто в Бенгорському аеропорту.

Не зважай. Вирішуй проблеми почергово. Передусім — випити трохи кави.

Доїхавши до виїзду з Піцфілда, Рейчел повернула. Уже за милю вона побачила яскраві вогні та почула глухе ревіння дизельних двигунів. Вона під’їхала, заправила «Шеветт» — «А хтось добряче пом’яв боки вашій машинці», — ледь не з захопленням у голосі сказав хлопець із заправки — і зайшла в придорожню кав’ярню, яка пахло пересмаженою олією, перевареними яйцями… і, на щастя, хорошою міцною кавою.