Стівен Кінг - Кладовище домашніх тварин

« Ах ти старий обвислий хер, містере Ґолдман! Та я б хотів, аби ти здох прямо зараз, якби це не псувало мені планів! »

— Усе гаразд, містере Ґолдман, — спокійно відповів Луїс. — Це був дуже… емоційний день для нас усіх.

— Нічого не гаразд, — наполягав старий, і Луїс усвідомив — проти власної волі, — що Ґолдман не просто грався у ввічливість, не просто визнавав, що був покидьком, тільки тому, що отримав своє. Старий був на межі ридання, і його повільний голос тремтів. — Це був жахливий день для всіх нас. Через мене. Через мене, впертого старого пердуна. Я завдав моїй дочці болю, коли вона потребувала моєї допомоги. Я завдав болю тобі, Луїсе, коли ти також, мабуть, потребував моєї допомоги. І те, що ти зараз робиш… Навіть після того, як я поводився… Я почуваюся лайном. Гадаю, тільки так я і маю право почуватися.

« Нехай він припинить, нехай він припинить, поки я не розкричався і не зіпсував усе».

— Луїсе, певно, Рейчел розповідала тобі, що в нас була ще одна дочка…

— Зельда, — мовив Луїс. — Так, вона розповідала мені про Зельду.

— Це було дуже важко, — продовжив Ґолдман тремтячим голосом. — Важко для нас усіх. Найгірше, мабуть, для Рейчел — вона була там, коли померла Зельда, — але важко і мені з Дорі. У Дорі ледь не трапився нервовий зрив…

«А що трапилося з Рейчел, як гадаєте? — хотілося закричати Луїсу. — Гадаєте, у дитини не може трапитися нервовий зрив? Навіть через двадцять років вона тремтить від однієї згадки про смерть. А тут трапляється таке. Весь цей жах. Просто диво, що вона зараз не в якійсь йобаній лікарні отримує вітаміни через крапельницю. Не говори мені про те, як важко було тобі та твоїй дружині, покидьку».

— Коли Зельда померла, ми… Гадаю, ми почали надто опікати Рейчел… завжди намагалися захистити її… щоб вибачитися. Вибачитися за проблеми з її… сном… на довгі роки по тому. Вибачитися за те, що нас не було тоді з нею.

Так, старий дійсно плакав. Ну навіщо ж він плакав? Тепер Луїсові було куди складніше триматися своєї абсолютної ненависті. Складніше, але все ще можливо. Він навмисно викликав у пам’яті образ Ґолдмана, коли той витягував з кишені піджака свою чекову книжку… та раптом він побачив на задньому плані Зельду Ґолдман, невпокоєного привида на смердючому ліжку. Її витягнуте бліде обличчя, сповнене злістю та болем, вигнуті та скрючені руки… Привид Ґолдманів. Оз, Вевикий і Гвізний .

— Будь ласка, — попросив він. — Будь ласка, містере Ґолдман. Ірвіне. Більше ні слова. Давайте не погіршувати все ще більше, гаразд?

— Я вважаю, що ти хороша людина і я помилився, недооцінюючи тебе, Луїсе. Послухай, я знаю, що ти думаєш. Чи ж я дурний? Ні. Дурний, але не настільки. Ти думаєш, я кажу все це, бо отримую те, що хочу, те, що намагався колись купити у тебе… Але… Присягаюся, Луїсе…

— Ні слова більше, — м’яко зупинив Луїс. — Я більше не можу… Я справді більше не можу, — його голос також тремтів. — Гаразд?

— Гаразд, — відповів Ґолдман і зітхнув. З полегшенням, як здалося Луїсові. — Та дозволь мені ще раз сказати, що я вибачаюся. Ти не зобов’язаний приймати мої вибачення, однак я зателефонував, аби сказати саме це. Луїсе, вибач, будь ласка.

— Гаразд. — Луїс заплющив очі. Голова розколювалася. — Дякую, Ірвіне. Ваші вибачення прийнято.

— Дякую, — сказав Ґолдман. — І дякую… що дозволяєш їм приїхати. Гадаю, їм це і справді зараз дуже потрібно. Ми чекатимемо на них в аеропорту.

— Гаразд, — повторив Луїс, і раптом йому спала на думку одна ідея. Вона була неймовірно привабливою та божевільною своєю логічністю. Він залишить минуле в минулому… дозволить Ґейджу спати вічним сном на «Привітному краєвиді». Замість того щоб намагатися знову відчинити так хистко зачинені двері, він сам почепить на них подвійний замок і викине ключ у порожнечу. Він скаже саме те, про що говорив дружині: швиденько владнає тут свої справи та сяде на літак до Міста Сонця. Він проведе там усе літо зі своєю дружиною та гарною донечкою. Вони ходитимуть у зоопарк і планетарій, плаватимуть на човнику по озеру. Він повів би Еллі на дах Сірз Тауер [137] Найвищий хмарочос США та одна з найвизначніших пам’яток Чикаго. Висота 110-поверхового будинку становить 442 метри, а з урахуванням двох шпилів — 527 метрів. Найвищий будинок світу з 1973 до 1998 року. , і вони б разом дивилися, як простягається перед ними розкішний і прекрасний Середній Захід, подібний до великої гральної дошки. А в середині серпня вони знову повернуться в цей дім, який видавався зараз таким сумним і тінистим, та почнуть усе з самого початку. Можливо, їм вдасться почати з чистого аркуша — зараз життєва книга Крідів була брудною, вкритою цівками засохлої крові.