Лінвуд Барклей - Втрата

— Тері, — сказала вона, — ви дозволите мені називати вас Тері?

Я промовчав.

— Тері, мені дуже прикро, але ми повинні перенести кінокамеру на потрібне місце, бо нам треба зняти обличчя Синтії, зняти вираз, із яким вона заходить у свій дім після стількох років, ми хочемо, щоб наші кадри були цілком природними. Ми хочемо, щоб усе було щирою правдою. Я думаю, і ви обоє цього прагнете.

Тут можна було тільки подивуватися. Щоб репортер із розважального телевізійного шоу «На крайній межі», яке також претендувало бути шоу новин і яке, коли не намагалося розкопати дивні нерозгадані злочини з минулих років, полювало на знаменитостей, що або спилися, або стали жертвою дорожніх інцидентів, а то й ганялося за поп-зіркою, котра забула пристебнути свого малюка ременем безпеки, щоб репортер такого шоу прагнув до цілковитої природності та щирої правдивості.

— Звісно, прагнемо, — стомлено відповів я, думаючи про те, що, можливо, тут усе ж таки знімуть масштабний фільм, що, можливо, після стількох років широкий показ на телебаченні допоможе Синтії знайти відповіді на її запитання. — Авжеж, ми прагнемо.

Пола блиснула разком бездоганних зубів і швидко пішла назад через вулицю, цокаючи по тротуару високими підборами своїх черевиків.

Я докладав усіх зусиль, щоб ні в кого не плутатися під ногами, коли ми з Синтіею прибули сюди. Я влаштував так, щоб мені дали вихідний у школі. Мій найкращий і давній друг Ролі Карутерс знав, як важливо для Синтії було відбути це шоу, й домовився, щоб інший учитель замінив мене на моїх уроках із англійської мови та з писемної творчості. Синтія попросила вихідний у крамниці одягу Памели, де вона працювала. Дорогою сюди ми завезли нашу восьмирічну доньку Ґрейс до школи. Ґрейс, звичайно, було б цікаво подивитися, як тут знімають фільм, але її поява на телевізійному екрані нічого не додала б до особистої трагедії матері.

Людям, які нині мешкали в будинку, подружжю пенсіонерів, котрі переселилися сюди з Гартфорда десять років тому, аби бути ближче до свого човна, який стояв у Мілдфордській гавані, режисери заплатили, щоб вони виїхали на день і дозволили їм порядкувати протягом цього часу в їхньому домі. Після чого кіногрупа познімала зі стін усі фотографії та дрібнички, які могли б відвернути увагу від головної теми, намагаючись досягти, щоб будинок набув вигляду якщо й не цілком такого, який він мав, коли тут жила Синтія, то принаймні якомога до нього ближчого.

Перед тим як власники будинку вирушили в денну подорож під вітрилами, вони сказали кілька слів, стоячи на моріжку перед кінокамерами.

Чоловік:

— Мені дуже важко уявити собі, що саме тут тоді відбулося, в цьому будинку. Чи їх, бува, не порізали на дрібні шматочки десь у підвалі або щось таке?

Дружина:

— А знаєте, мені іноді вчуваються їхні голоси. Так ніби їхні привиди досі блукають у домі. Трапляється, сиджу я за столом на кухні, й зненацька мене обсипає морозом, так немовби мати, або батько, або хлопець пройшли повз мене.

Чоловік:

— Коли ми купили цей будинок, то навіть не знали, що тут трапилося. Хтось купив його в дівчини, а потім вони продали його іншим, а ми купили його вже в цих останніх людей. Та коли довідався про те, що тут було, я прочитав про це в Мілдфордській бібліотеці, і дуже здивувався, та й ви здивувалися б на моєму місці, чому її залишили живою? Чому? Це трохи дивує, хіба не так?

Синтія, що спостерігала за цією сценою, стоячи за однією з вантажівок кіностудії, вигукнула:

— Даруйте мені! Що ви мали під цим на увазі?

Один із кіногрупи рвучко обернувся й сказав:

— Тихше!

— Не затикайте мені рота! — відрубала Синтія.

І, звертаючись до чоловіка, гукнула:

— Що ви хотіли сказати?

Чоловік подивився на неї здивованим поглядом. Певно, йому навіть на думку не спадало, що особа, про яку він говорить, присутня тут. Режисерка з кінським хвостом узяла Синтію за лікоть і обережно, але твердо відвела її назад, за вантажівку.

— Що за фігню він верзе? — запитала Синтія. — Що він намагається сказати? Що я маю якийсь стосунок до зникнення моєї родини? Невже я повинна миритися з…

— Не звертайте на нього уваги, — порадила їй помічниця режисера.

— Ви сказали, що робите цей фільм із метою допомогти мені, — промовила Синтія. — Допомогти мені з’ясувати, що з ними сталося. Лише тому я погодилася взяти участь у зйомках. І ви хочете показати його дурне базікання на екрані? Що подумають люди, коли вони таке почують?