Елізабет Костова - Історик

Закінчивши, баба Янка сказала щось Ранову, все ще посміхаючись і погрожуючи йому пальцем. Мені здалося, що вона відшмагає його й відправить спати без вечері, якщо він якось нашкодить у її будинку.

— Запитайте її, скільки років цій пісні, — звернулася до нього Хелен, — і звідки вона її знає.

Ранов поставив запитання, і баба Янка вибухнула сміхом, знизуючи плечима і махаючи на нас рукою. Ранов майже посміхнувся:

— Вона каже, що ця пісня стара, як гори, навіть її прабаба не знала, скільки їй років. Вона вивчила її від своєї прабаби, яка прожила дев’яносто три роки.

Потім сама баба Янка почала розпитувати. Коли вона подивилась на нас, я помітив, що її очі були гарної мигдалеподібної форми, палюче сонце й вітер залишили їй зморшки, та золотаво-коричневі, майже бурштинові очі здавалися ще яскравішими на тлі червоної хустки. Почувши, що ми з Америки, вона кивнула, явно не вірячи.

— Америка? — повторила вона, замислившись. — Це, напевно, за горами.

— Вона дуже неосвічена стара, — вибачився за неї Ранов. — Наш уряд намагається дати всім освіту. Це найважливіша справа.

Хелен дістала аркуш паперу й узяла бабусю за руку.

— Запитайте її, чи знає вона таку пісню — вам доведеться перекласти: «Дракон спустився в нашу долину. Він спалив поля й забрав дівчат».

Ранов повторив це бабі Янці. Вона уважно слухала, а потім її обличчя перекосилося від страху й відрази: вона відхилилася на дерев’яному стільці й швидко перехрестилася.

— Не! — гнівно вигукнула вона, витягаючи руку з руки Хелен. — Не, не!

Ранов знизав плечима.

— Ви зрозуміли — вона не знає її.

— Звичайно ж, знає, — сказав я тихо. — Запитайте в неї, чому вона боїться про це говорити.

Цього разу бабуся набрала впертого вигляду.

— Вона не хоче про це говорити, — повторив Ранов.

— Скажіть, що ми винагородимо її.

Ранов знову підвів брови, але передав нашу пропозицію бабі Янці.

— Вона говорить, що треба зачинити двері.

Він повільно підвівся, зачинив двері й дерев’яні віконниці, щоб роззяви з вулиці не бачили.

— Тепер вона заспіває.

Не можна було собі уявити більшого контрасту між двома піснями баби Янки. Здавалося, вона втиснулася в стілець, згорбившись і дивлячись у підлогу. Її радісна посмішка зникла, а її бурштинові очі сховалися під повіками. Мелодія була сумною, хоча останній рядок, здавалося, закінчувався переможною нотою. Ранов обережно переклав. (Чому, подумав я знову, він такий люб’язний?)

— Ну, — сказав Ранов. — Ви це хотіли почути?

— Так, — Хелен поплескала бабу Янку по руці, і вона невдоволено забурчала. — Запитайте, звідки ця пісня і чому вона боїться, — запитала Хелен.

Ранову знадобилося кілька хвилин, щоб розібратися з докорами баби Янки.

— Вона говорить, що цієї пісні її таємно навчила прабаба, яка сказала ніколи не співати її після заходу сонця. Ця пісня не схожа на пісню. У ній співається про добро, але приносить вона нещастя. Її співають тут тільки раз на рік — на день святого Георгія. Тільки цього дня її можна спокійно співати: вона не завдасть нещастя. Вона сподівається, що через це в неї не помре її корова або не станеться щось гірше.

Хелен посміхнулася.

— Скажіть їй, що в мене є нагорода для неї — подарунок, який відводить невдачі і натомість принесе удачу. — Вона відкрила мозолисту долоню баби Янки й поклала на неї срібний медальйон. — Це належить одній дуже мудрій і набожній людині, і вона дає це вам для захисту. На ньому зображений святий Іван Рільський — великий болгарський святий.

Я зрозумів, що це, мабуть, той маленький предмет, який Стойчев поклав у руку Хелен. Баба Янка подивилась на нього, повернула на своїй грубій долоні, піднесла до губ, поцілувала і сховала його десь у своєму фартуху.

— Благодарія, — сказала вона і поцілувала руку Хелен і обійняла її так, наче знайшла давно загублену дочку.

Хелен знову обернулась до Ранова.

— Будь ласка, запитайте, чи знає вона, що означає ця пісня й звідки вона прийшла. І чому вони співають її на день святого Георгія.

Баба Янка знизала плечима.

— Пісня не означає нічого, це дуже стара пісня. Моя прабаба говорила, що деякі люди вірили в те, ніби пісня прийшла з монастиря. Але це неможливо, тому що ченці не співають такі пісні — вони вихваляють Бога. Ми співаємо її цього дня, тому що просимо святого Георгія вбити дракона й покінчити з його знущаннями з людей.