Зв’язаний труп невідомого чоловіка знайшли в погребі будинку не так давно померлої від раку жінки. Причому мертве тіло, як твердило місцеве «сарафанне радіо», опинилося там саме в той момент, коли хату приїхав успадковувати єдиний родич померлої, племінник із Києва.
Відразу знайшлися ті, хто колись давно вчився з Антоном Сахновським в одному класі. Щоправда, таких виявилося не так уже й багато. А хто лишився за ці двадцять п’ять років живий (всяке буває: людей убивають, вони розбиваються на машинах, мотоциклах, помирають від хвороб, горілки чи наркотиків, а жінки, до всього, ще й при пологах), не могли назватися аж такими ліпшими друзями Антонового дитинства. Таким чином Сахновського в Жашкові дехто пригадував, проте майже ніхто не пам’ятав. Коли так, обставини, за яких люди дізналися про повернення Антона в місто, справді видавалися дещо особливими і загадковими.
Начальник міліції підполковник Костюк не надто переймався особистістю спадкоємця. Прийняв від нього пояснення, які зовсім нічого не давали для з’ясування обставин цієї справи. Після чого пояснив: допоки триває слідство, він, Сахновський, не може жити в тітчиному будинку. Адже тепер той — місце скоєння злочину. Тому поки що прокуратура розпорядилася опечатати хату. Коли дадуть дозвіл заходити туди і використовувати цю будівлю за будь-яким призначенням, не відомо. Але — і це Костюк пояснив із особливим полегшенням — тут, у Жашкові, Антона ніхто не тримає. Звісно, він має повне право цікавитися ходом розслідування. Костюк і Петриківський навіть написали лікарю номери своїх мобільних телефонів. Проте перебувати тут йому нема жодної потреби. До Сахновського нема ні претензій, ні запитань.
Під кінець дня Петриківський дізнався — племінник поки нікуди не поїхав, отаборився в міському готелі, заплативши за єдиний там напівлюкс, і посидить у місті щонайменше до понеділка. Що висиджує? Чорт його батька знає! Хай сидить, коли хочеться. Без нього клопоту вистачає.
І цього клопоту жашківській міліції завдав саме той чи ті, хто зв’язав невідомого чоловіка і залишив у чужому погребі. Адже тільки ця обставина стала ознакою скоєння злочину.
Бо, як під кінець суботи категорично заявили експерти, того чоловіка ніхто не вбивав. Він помер сам, від хронічної хвороби серця. Серцевий напад, рано чи пізно це повинно було б статися. Правда, якби він лікувався — прожив би довше. А так…
Узагалі, як дізнався від медиків начальник карного розшуку, невідомий з погребу виявися тим ще типчиком. Розтин показав: там не лише серце, а цілий букет хвороб. Схоже, невідомий вів нездоровий спосіб життя. Тож рано чи пізно помер би сам або від серцевого нападу, або від іншої запущеної хвороби, або — від такого життя, яке й спричинило цілий інкубатор всяких болячок.
До речі, незважаючи на сивуваті патли та неохайну бороду, насправді померлому в чужому льосі було щонайбільше тридцять п’ять років.
Прочитавши висновок судово-медичної експертизи на кількох сторінках, Олександр Петриківський закурив і почав розкладати написане по поличках у себе в голові.
Перше: невідомий, хоч і не був зовсім уже схожий на бомжа, одначе навряд чи мав певне місце проживання. Документів при ньому не знайшли, та якраз це ні про що не свідчило. Їх міг украсти той — або ті, кількість зловмисників досі точно не встановлена, — хто затягнув чоловіка в погріб. Але навіть якби жертва мала при собі кілька документів, включаючи закордонний паспорт, все одно невідомий щонайменше півроку жив ув антисанітарних умовах, харчувався як попало, пив що попало і навіть часом бавився наркотиками. Деякі пігулки, популярні серед «колісних» наркоманів, дуже довго не виводяться з організму. Яка потреба привела цього волоцюгу до Жашкова і чому його вирішили кинути в льох саме тут — не ясно.
Друге: одягнений невідомий у джинси, футболку, кросівки без шкарпеток та легенький светр. Все це явно куплене в секонд-генді, якщо взагалі не крадене. Але саме светр наводить на думку: жертву кинули в льох не пізніше, ніж тиждень тому. Ще на початку червня погода стояла не зовсім літня, люди вдягалися по погоді, і волоцюг це теж стосувалося. Таким чином, уже можна визначити хоча би приблизний час нападу — інакше Петриківський означити те, що сталося, не міг. Напали, вдарили по голові — є ґуля на лобі, око підбите, губа розбита. Потім скрутили і кинули в погріб.
Третє: не просто кинули, аби тримати там із якоюсь метою — кинули помирати. Зловмисники напевне знали про свою жертву все. І були цілком свідомі того, що смерть жертви — чи від серцевого нападу, чи від голоду — лише питання часу. А те, що полоненого збиралися, серед іншого, заморити голодом, не викликало жодних сумнівів. Всі харчі з льоху витягнуті. Людина або люди, які зачиняли жертву на висячий замок у льосі, все ж таки не були певні, що полонений врешті-решт не розплутає пут, нехай навіть його скрутили дротом. Отже, невідомого знали як людину або надзвичайно дужу, або — з надзвичайними здібностями. Чи принаймні уявляли такою. Тому страхувалися і перестраховувалися. Розтин, крім усього, показав: у шлунку жертви давно нічого не було. Точно не ясно, скільки людина не їла. Але тиждень — мінімум.
Читать дальше