Андрій Кокотюха - Чужі скелети

Труп лежав тут давно — це відчувається по запаху. Процес тліну почався не так скоро, бо у погребі було прохолодно. Не холодильник, звісно, але й не свіже повітря і відкрите сонце.

Минулу ніч він, Антон Сахновський, провів під одним дахом із мертвяком.

Хата покійної Галини Смерічки перетворилася на місце скоєння злочину.

Мертве тіло не квапилися витягати — спочатку експерти докладно зафіксували його розташування, тільки потім міліцейські сержанти, матюкаючись крізь зуби, витягнули труп на поверхню. Санітари «швидкої» принципово відмовилися цим займатися: мовляв, їхнє діло — завантажити мертве тіло в машину і завезти в міський морг, далі нехай уже нюхають і кромсають його ті, хто на це вчився і кому за це гроші платять. Криміналіст, слухаючи це, не витримав:

— Безсовісні ви! «Гроші платять»! Щоб ви знали, санітарам у морзі вже третій місяць затримують, а патологоанатом узагалі збирається звільнятися!

Ті у відповідь:

— І що? Куди піде? Приватний морг відкриє, комерційний? Чи в Умань переведеться, там у морзі місце звільняється? А взагалі — чого вони всі без зарплати пашуть? З любові до професії?

Начальник міліції підполковник Костюк, хоч і звиклий уже до такого мертв’яцько-підмогильного гарикання, таки не витримав, гаркнув:

— Ану, замовкли всі! Люди ондо вас слухають, страмники, вашу мать!

Потім повернувся до одного з сержантів, що стовбичив біля хвіртки, намагаючись забезпечити охорону місця пригоди від цікавих:

— Якого хріна тут стільки народу набігло? Інтересно дуже? Для чого тут тебе поставили? Прізвище! — хоча чудово знав прізвище та ім’я кожного працівника міського відділу, яким керував уже п'ятий рік.

— Немудрий! — витягнувшись «струнко», доповів сержант, переляканий керівним гарком.

— Воно і видно! — бушував далі підполковник. — Стоїш, рота роззявив! Тебе для чого тут поставили, Немудрий?

Втямивши нарешті, для чого його тут поставили, сержант Немудрий розвернувся до мешканців довколишніх будинків, переважно — літніх жіночок та їхніх онуків, що скупчилися на вулиці, намагаючись захопити вигідну позицію для зазирання через паркан на місце пригоди, і вихлюпнув на них усю образу від керівницького зауваження:

— Якого тут стали? Ану — розійшлися! Не заважайте працювати! Бігом, я сказав! Чого стоїш, Вася, жени їх звідси!

Молоденький міліціонер, так само в сержантських погонах, замість ганяти цікавих, визвірився на колегу:

— А ти чого тут командуєш? Тебе тут старшим призначили? Без тебе знаю, що робить! Грамотний ти дуже!

— Та вже точно грамотніший за тебе! — не поступався Немудрий.

Бачачи, що порядку більше не стало, підполковник Костюк, остаточно припинивши стежити за словами, струсив ранкове жашківське повітря багатоступеневим офіцерським матом, і ці загини змусили замовкнути всіх присутніх. Навіть начальника карного розшуку капітана Петриківського — той саме допитував на веранді київського гостя, Сахновського, з чийого дзвінка в міліцію все цього суботнього червневого ранку і почалося. Закінчивши, здавалось, безкінечну тираду, виголошену відомо на чию адресу, і водночас — на адресу абсолютно всіх присутніх, включно з лікарем Сахновським, начальник міліції замовк, переводячи подих. Цим відразу скористалася якась найвразливіша жіночка:

— А чого це ви так матюкаєтеся? Міліція називається! Влада, ти глянь! Тут же діти, не бачите хіба?

— То заберіть звідси дітей! Місце їм тут? Кіно, мультики? — з новою силою гаркнув Костюк, і тепер сержант Немудрий та його колега Вася без додаткового наказу почали діловито наступати на сторонніх глядачів. До них, не чекаючи особливого розпорядження, приєдналися інші міліціонери, котрі дотепер стовбичили довкола, не знаючи, куди себе подіти.

Мертве тіло тим часом вклали на ноші, як є, не виймаючи кляпу і не звільняючи від пут. Накрили простирадлом із головою, почали вантажити в «швидку».

Виїжджаючи, медична машина змушена була роз’їжджатися з міліцейською: привезли сусідку. Сахновський одразу заявив, що ключі від будинку були тільки в неї. Хоча до базару пішки можна пройти, підполковник Костюк відправив за жінкою міліцейського «бобика».

Жінку забрали на очах у всього жашківського базару. Здійняла галас, не хотіла йти, вимагала пояснити, за що хапають літніх людей серед білого дня, для чого ось так ганьблять її перед усіма. Жодної відповіді: опер із розшуку пообіцяв надіти наручники, жінка повірила, перестала опиратися, але голосила до останнього.