Анастасія Рогоза - Воно (кінообкладинка)

«Всього лише двадцять шість миль? – подумав Річ. – Тільки й того, Керол? Авжеж, мабуть, так – принаймні рахуючи в милях. Але ти не маєш жодного уявлення, як насправді далеко до Деррі, і я також. Але, Господи, Господи милостивий, я готовий це з’ясувати» .

– Я не шукала готелю, бо ти не сказав мені, скільки збираєшся там перебувати, – додала вона. – Якщо ти…

– Ні, – заперечив він, – залиш мені самому цим зайнятися. – І тут вигулькнув Бафорд Слинь-Поцілуй: – Ти сущий персик, люубонько моя. Джоурдійський персик 78 78 «Джорджійський персик» – еротично забарвлена ідіома на означення дівчини-гарнюні з південного сходу США. , саамо собоу.

Він обірвав її, акуратно поклавши слухавку – завжди залишай їх, коли сміються, – і набрав 207-555-1212, номер довідкової служби штату Мейн. Йому потрібен був номер «Таун Хаусу» в Деррі. Господи, назва така з минулого. Він не згадував про деррійський «Таун Хаус»… скільки?… десять років? двадцять? Чи навіть років двадцять п’ять? Яким це не здається божевільним, але він гадає, що таки щонайменше двадцять п’ять, а якби не подзвонив Майк, він, мабуть, не згадав би про нього знову більше ніколи в житті. А були ж часи в його житті, коли він проходив повз те величне одоробало з червоної цегли щодня – а часто й пробігав повз неї, коли Генрі Баверз й Ригайло Хаґґінс і той інший, великий хлопець, Віктор Як-Там-Його, мчали навздогін, волаючи всі разом маленькі люб’язності на кшталт: «Ми те піймаємо, сракопикий! Ми те піймаємо, куцане хитросракий! Ми те піймаємо, підаре чотириокий!» Та хоч раз вони його впіймали ?

Перш ніж Річ устиг пригадати, телефоністка вже питалася в нього назву міста.

– Деррі, будь ласка…

Деррі! Господи! Навіть саме це слово вчувалося чужинним, забутим на його губах; вимовити його було, немов поцілувати якусь древність.

– …у вас є номер «Таун Хаусу» в Деррі?

– Одну хвилиночку, сер.

«Безнадійно. Його вже нема. Знесли за якоюсь програмою оновлення міста. Перетворили на якийсь «Лосиний Хол» 79 79 Лось є одним з офіційних символів штату Мейн. , або на «Боулінг-Дром», або на центр ігрових автоматів «Фантастикон». А може, він згорів, коли скінчилися шанси для якогось торговця взуттям, що полюбляв курити в ліжку. Все пощезло, Річі, – так само, як ті окуляри, що ними так завжди полюбляв тебе діставати Генрі Баверз. Як там співається у тій пісні Спрінгстіна? Славні дні… проминули, мов дівчисько юне зморгнуло 80 80 Рефрен автобіографічної, ностальгійно-іронічної пісні Брюса Спрінгстіна «Glory Days» (1984) з його найпопулярнішого альбому «Born in the U.S.A.». . Яке юне дівчисько? Авжеж, Бев. Звісно ж, Бев…»

«Таун Хаус» міг і перемінитися, але аж ніяк не пощез, тому що в слухавці з’явився безбарвний голос робота і промовив: «Ваш… номер… 9… 4… 1… 8… 2… 8… 2. Повторюю… ваш… номер…»

Але Річ запам’ятав його з першого разу. То дійсно було задоволення, покласти слухавку посеред цього монотонного мурмотіння – легко було собі уявити захованого глибоко в землі глобального монстра довідкової служби Мамуні Белл 81 81 «Ma Bell» – сукупна народна назва заснованих 1877 р. Александром Беллом кількох компаній, які в певні періоди монополізували американський ринок телефонного зв’язку. : весь у пітливих заклепках, з тисячами телефонних слухавок у тисячах членистих хромованих мацаків – така собі версія Доктора Восьминога, заклятого ворога Павука 82 82 Doctor Octopus – герой коміксу «Людина-Павук», божевільний учений з чотирма потужними механічними мацаками на спині. . З кожним роком світ, у якому жив Річ, дедалі дужче вчувався якимсь наповненим електронними примарами велетенським будинком, де цифрові привиди й перелякані людські істоти жили в непростому співіснуванні.

«Усе ще стоїть. Перефразовуючи Пола Саймона, все ще стоїть після стількох років 83 83 Алюзія на пісню Пола Саймона «Все ще шалений після стількох років» («Still crazy after all these years», 1975), у якій ідеться про те, що ностальгія залишає по собі гірке почуття самотності; Paul Simon (нар. 1941 р.) – композитор-поет-співак-гітарист, один із найвпливовіших музикантів у жанрі фолк-рок. » .

Він набрав готель, який востаннє бачив крізь окуляри в роговій оправі свого дитинства. Набирання номера 1-207-941-8282 виявилося фатально легким. Тримаючи слухавку біля вуха, він дивився на краєвид за широким вікном свого кабінету. Серферів уже не було; натомість пляжем тепер рука в руку, не поспішаючи, йшла якась пара. Ця пара могла б слугувати плакатом на стіні тієї туристичної агенції, в якій працювала Керол Фіні, такий ідеальний вона мала вигляд. Тобто якби не той факт, що обоє були в окулярах.