Анастасія Рогоза - Воно (кінообкладинка)

– І це дійсно лише початок, – розповідав Стенлі в ліжку Патті тієї ночі. – Вони в серпні розростуться, як та кукурудза, люба моя. Якщо в наступні років десять ніхто не зірве цей світ, вони займуть місце на самісінькому вершечку, поряд з «Кодаком», «Соні» і «Ар-Сі-Ей» 61 61 «Radio Corporation of America» (1919—1986) – перша у світі комерційна радіокорпорація, яка також випускала професійне та побутове радіотелевізійне й звукозаписувальне обладнання, комп’ютери, грамплатівки тощо. .

– То що ти збираєшся робити? – спитала вона, вже знаючи відповідь.

– Я збираюся сказати їм, яке це задоволення, робити з ними спільну справу, – відповів він, сміючись, і притягнув її до себе, і поцілував. За хвилину він зіп’явся на неї, й почалися оргазми – один, другий, третій, немов яскраві ракети, що вистрелюють у нічне небо… але дитина не зачиналася.

Робота в «Коридор Відео» сконтактувала його з кількома найбагатшими й найвпливовішими людьми Атланти, і Стен з Патті були вельми здивовані, зрозумівши, що ці люди загалом порядні. У них вони знайшли прихильність і ліберальну душевність такого ступеня, який був майже невідомим на Півночі. Патті пам’ятала, як Стен якось був писав своїм матері й батьку: «Найкращі багаті люди Америки живуть в Атланті, у Джорджії. Я збираюся допомогти декому з них стати ще багатшими, а вони збираються зробити багатшим мене, і ніхто не хоче володіти мною, окрім моєї дружини, Патріші, а оскільки я й так уже нею володію, то, гадаю, це є достатньо безпечним».

На той час, коли вони переїхали з Трейнора, Стенлі вже зареєстрував власну компанію і мав шість робітників. У 1983-му їхній прибуток досяг нечуваної території – території, про яку Патті раніше чула лише найтуманніші плітки. То була казкова земля ШЕСТИЗНАЧНИХ ЧИСЕЛ. І все це відбулося з легкістю взування кросівок суботнім ранком. Інколи їй від цього ставало лячно. Одного разу вона навіть ніяково пожартувала про угоду з дияволом. Стенлі реготав, аж поки мало не вдавився, але їй це не здавалося таким кумедним, і вона припускала, що ніколи й не здасться.

Черепаха не міг нам допомогти .

Інколи, без усякої на те причини, Патті прокидалася з цією думкою, як останнім уривком назагал забутого сновидіння, і поверталася до Стенлі, потребуючи торкнутися його, потребуючи впевнитися, що він усе ще тут.

То було гарне життя – жодних диких пиятик, жодного побічного сексу, жодних наркотиків, жодної нудьги, жодних досадних суперечок про те, що робити далі. Існувала лиш єдина хмарка. Її мати вперше висловилася про присутність тієї хмарки. Те, що це врешті-решт зробить саме її мати, в ретроспективі здавалося неминучим. Це врешті-решт вилилося в запитання в одному з листів Рут Блум. Вона писала до Патті раз на тиждень, а саме той лист прийшов на початку осені 1979 року. Його було переслано зі старої адреси в Трейнорі, і Патті прочитала його у вітальні, заповненій картонними винними ящиками, з яких вивалювалося їхнє безпритульне, нещасне, безрідне на вигляд майно.

Загалом то був звичайний Лист Рут Блум з Дому: чотири щільно списаних блакитних сторінки, із заголовком на кожній ПРОСТО ЗАПИСКА ВІД РУТ. Почерк її ледь піддавався прочитанню, і Стенлі одного разу поскаржився, що не може зрозуміти жодного слова, написаного його тещею. «А навіщо воно тобі здалося», – відгукнулася на це Патті.

Той лист був переповнений звичайним набором материних новин; бо пам’ять Рут Блум була широкою дельтою, що розтікалася від теперішньої точки руху в безкінечне мереживо взаємопереплетених стосунків. Чимало тих людей, про яких писала мати, вже почали вицвітати у спогадах Патті, як фотографії у старих альбомах, хоча для самої Рут вони залишалися свіжими. Її тривога за їхнє здоров’я й цікавість до різноманітних їхніх справ, схоже було, не вщухали ніколи, а прогнози її були незмінно похмурими. Батько так само страждав на біль у животі. Сам він був упевненим, що це просто нетравлення; думка, що в нього може бути виразка, писала вона, не впливе йому в голову, аж поки він не почне харкати кров’ю, а можливо, навіть і тоді ні. Ти ж знаєш свого батька, любонько, – він працює, як той мул, і мислить так само інколи, даруй мені Боже за те, що я так кажу. Ренді Харлінджен перев’язала собі труби, їй з яєчників вирізали кісти величезні, як гольфові м’ячики, нічого злоякісного, дякувати Богу, але ж двадцять сім кіст яєчників, померти можна. Це через ту нью-йоркську воду, запевняла мати, – повітря в місті Нью-Йорку також забруднене, але вона була переконана, що саме вода нівечить людину з плином часу. Вода залишає оті відклади в людині. Рут сумнівалася, чи розуміє Патті, як часто мати дякує Богові за те, що «ви, діточки» живете поза містом, де і вода, і повітря – але особливо вода – здоровіші (для Рут увесь Південь, включно з Атлантою і Бірмінгемом, був сільською місцевістю 62 62 Atlanta – засноване 1837 р. місто (одне з найбагатших у США; у 1980-х близько півмільйона мешканців), столиця штату Джорджія; Birmingham – засноване 1871 р. місто, найбільше (у 1980-х близько 300 тис. мешканців) у штаті Алабама. ). Тітонька Маргарет знову ворогує з електричною компанією. Стелла Фленаган знову вийшла заміж, деякі люди нічому не навчаються. Річі Х’юбера знову вигнали з роботи.