Стівен Кінг - Аутсайдер

– Нумо, дівчатка, – гукнув Том удавано веселим (а через те скоріш зловісним) голосом. – Я проведу вас до дверей.

Під ліхтарем на ґанку Джеймі Меттінґлі здавалася ще блідішою. Протягом якихось трьох годин вона з футбольної вболівальниці перетворилася на пацієнтку онкологічного відділення.

– Це жах, – сказала вона. – Наче всенький світ перевернувся. Дякувати Богу, що наша дівчинка зараз у таборі. Ми на гру пішли сьогодні тільки через те, що Сара і Морін – найкращі подружки.

Зачувши ім’я подруги, Сара Мейтленд також заплакала, від чого молодша сестра знову завелася. Алек подякував подружжю Меттінґлі й повів дівчат до «експлорера». Вони йшли повільно, опустивши голови й тримаючись за руки, наче діти в казці. Пеллі прибрав із переднього сидіння звичну купу непотребу, і сестри разом втиснулися на те крісло. Ґрейс знову зарилася обличчям у западинку на плечі Сари.

Алек не збирався пристібати їм паски – до яскравого кола, що осявало тротуар і моріжок Мейтлендів, було не більше двох десятих милі. [63] ≈ 320 м. Перед будинком лишилася єдина телевізійна команда. Вони прибули від дочірнього каналу «Ей-Бі-Сі» у Кеп-Сіті – четверо чи п’ятеро хлопців, що згуртувалися в тіні супутникової антени, встановленої на даху вантажівки, і попивали каву з пластикових склянок. Коли вони побачили, що на під’їзну доріжку Мейтлендів завертає «експлорер», то одразу заметушилися.

Алек опустив шибку й заговорив до них своєю найкращою інтонацією в стилі «стояти-руки-вгору»:

– Не знімати! Не знімати цих дітей!

Це на кілька секунд спинило телевізійників, та лиш на кілька. Говорити м’ясним мухам від преси, що знімати не можна, це наче просити москітів, щоб ті не кусалися. Алек іще пам’ятав часи, коли все було інакше (ту сиву давнину, коли джентльмени ще прочиняли двері перед панянками), але ті дні минули. Самотній репортер, який вирішив лишитись тут, у Барнум-корт (Алек пригадав цього латиноамериканця, який вів прогноз погоди у вихідні й був небайдужий до краваток-метеликів), уже схопився за мікрофон і став перевіряти блок живлення на поясі.

Двері до будинку Мейтлендів відчинилися. Сара побачила матір і почала вибиратися з машини.

– Стривай, Саро, – сказав Алек і потягнувся до заднього сидіння.

Перед виїздом Пеллі заскочив у ванну на першому поверсі й узяв пару рушників, які тепер передав дівчаткам.

– Замотайте собі обличчя, тільки очі не затуляйте, – усміхнувся він. – Як бандити в кіно, окей?

Ґрейс просто дивилася на нього, та Сара все зрозуміла і пов’язала рушник сестрі на голову. Алек натягнув його на рота й носа Ґрейс, а Сара сама впоралася. Вони вийшли з автівки і побігли крізь немилосердне світло від телефургона, притримуючи рушники під підборіддям. Дівчатка були схожі не на бандитів, а на бедуїнів у піщаній бурі. Алек за все своє життя не бачив таких сумних, таких розпачливих дітлахів.

У Марсі Мейтленд не було рушника, щоб сховати обличчя, тож саме на ній і зосередився оператор.

– Місіс Мейтленд! – гукнув до неї Краватка. – Як ви можете прокоментувати арешт свого чоловіка? Ви з ним уже говорили?

Ставши перед камерою (і спритно пересуваючись, щойно оператор пробував узяти інший ракурс), Алек тицьнув пальцем у Краватку:

– Один крок на моріжок, hermano , [64] Брат ( ісп .). і ти ставитимеш свої паскудні запитання Мейтленду із сусідньої камери.

Краватка кинув на нього ображений погляд.

– Ти кого hermano кличеш? Я просто роблю свою роботу.

– Діймаєш бідну жінку й двох малих дітей, – погодився Алек. – Ото робота.

Та його власна робота тут скінчилася. Місіс Мейтленд обхопила руками дочок і завела їх додому. Тепер вони в безпеці – принаймні наскільки це було можливо, бо Алек відчував, що дві сестрички ще дуже нескоро віднайдуть відчуття безпеки.

Краватка потупцював тротуаром і поманив за собою оператора – Алек повертався до свого авто.

– Як вас звати, сер? Ви хто?

– Дід Пихто. Спитаєш іще раз, скажу те саме. Вам тут нічого ловити, тож дайте людям спокій, окей? Їх це все не має зачіпати.

Пеллі знав, що з однаковим успіхом міг би говорити китайською. Сусіди вже повиходили на моріжки, з нетерпінням чекаючи нової серії безупинної драми в Барнум-корт.

Алек виїхав заднім ходом із під’їзної доріжки і попрямував на захід, розуміючи, що оператор піймає кадр з його номерами, і вже скоро вони знатимуть, хто він такий і на кого працює. Новина не сенсаційна, та вона стане за вишеньку на торті, що його подадуть глядачам новин об одинадцятій. Він на хвильку загадався, що відбувалося зараз у тому будинку, – приголомшена й перелякана матір намагається заспокоїти двох приголомшених і переляканих дівчат, які так і не змили з себе гриму спортивних уболівальників.