Стівен Кінг - Аутсайдер

– Зателефонуй моїй дружини, – попросив Террі. – Скажи їй, що зі мною все окей.

– Найперший пункт у моєму списку, – усміхнувся Гові.

– Іди в кінець коридору, – порадив Ралф. – Там усі п’ять рисок зловиш.

– Знаю. Я тут уже бував. На реінкарнацію схоже, – відповів Гові й звернувся до Террі: – Нічого не кажи, поки я не повернуся.

Офіцер Рамадж узяв мазки (по одному з внутрішнього боку кожної щоки) і показав їх на камеру перш ніж розкласти зразки по маленьких пробірках. Офіцерка Ґулд сховала пробірки назад у пластиковий мішечок і, тримаючи його перед камерою, опечатала червоним стікером для зберігання речдоків. Потім вона розписалася в акті передачі й зберігання речдоків. Двоє офіцерів муситимуть віднести ці зразки до невеликої кімнати-комори, що слугувала поліції Флінт-Сіті сейфом для речдоків. Там мішечок знову покажуть на камеру під стелею, а тоді зареєструють і покладуть на відповідне місце. Наступного дня ще два офіцери, імовірно, з Поліції штату, перевезуть його до Кеп-Сіті. Таким чином ланцюг передачі й зберігання лишиться цілісним, як сказав би лікар Боґан. Може, звучить трохи кучеряво, проте це не жарт. Ралф поставив собі за мету не допустити жодної слабкої ланки в цьому ланцюгу. Жодної недбалості. Жодного шансу відпустити чоловіка на волю. Тільки не в цій справі.

Поки Гові робив свої дзвінки біля дверей до головного офісу, окружний прокурор Семюелз хотів було повернутися в кімнату для допитів. Ралф його зупинив, щоб послухати розмови адвоката. Гові коротко переговорив із дружиною Террі (Ралф почув, як він сказав «Марсі, все буде добре»), а тоді зробив другий, ще коротший дзвінок – розповів комусь, де перебувають дочки Террі, і нагадав комусь, що журналісти вже мають наводнити Барнум-корт, тож діяти треба відповідно. Потім він повернувся в кімнату для допитів.

– Окей, подивимося, чи вийде в нас цю справу розрулити.

Ралф і Семюелз сіли за стіл навпроти Террі. Стілець між ними лишився вільним. Гові вирішив постояти біля свого клієнта, поклавши йому руку на плече.

– Що, тренере, подобаються тобі маленькі хлопчики? – з усмішкою почав Семюелз.

Террі не вагався з відповіддю:

– Дуже. А ще мені подобаються маленькі дівчатка, бо і в самого двійко.

– І я певен, що твої дочки також займаються спортом, бо коли батько в них сам Тренер Ті, то як можна не займатися? Але ж ти не тренуєш дівчачих команд, чи не так? Ані з футболу, ані з софтболу, ані з лакросу. Ти тримаєшся хлопців. Улітку – бейсбол, восени – Поп Ворнер, узимку – баскетбол у Християнській молодіжній, хоча підозрюю, що там ти просто спостерігаєш. Усі ці поїздки до Християнської щосуботи ввечері, їх же можна назвати розвідницькими експедиціями, правда? Пошукати хлопців, швидких і спритних. А може, раз так, подивитися, які вони з себе у шортиках.

Ралф чекав, щоб Гові це все припинив, але Гові мовчав, принаймні поки що. На його обличчі не можна було нічого прочитати – жодного поруху, окрім як очима, що пересувалися від одного мовця до іншого. «Мабуть, він збіса добре грає в покер», – подумав Ралф.

А от Террі навпаки почав усміхатися.

– Це ви дізналися від Віллов Рейнвотер. Напевне, що від неї. Ще та штучка, скажіть? Чули б ви, як вона по тих суботніх вечорах горлає: «Чави його, чави, ноги в руки й дуй ДО КІЛЬЦЯ!» Як у неї справи?

– Це ти нам розкажи, – відповів Семюелз. – Зрештою, ти бачився з нею у вівторок увечері.

– Не бачився…

Гові схопив Террі за плече та стиснув його, поки тренер не наговорив нічого зайвого.

– Чому б нам не припинити цього попереднього допиту? Просто розкажіть Террі, чого він тут опинився. Викладайте.

– Розкажи нам, де ти був у вівторок, – заперечив Семюелз. – Як почав, то давай уже закінчуй.

– Я був…

Та Гові Ґолд знову стиснув плече Террі, цього разу дужче, і тренер замовк.

– Ні, Білле, так не піде. Розкажіть, що ви на нього маєте, інакше я просто зараз піду до журналістів і повідомлю їм, що ви затримали одного з найповажніших мешканців Флінт-Сіті у справі з убивства Френка Пітерсона, поставили отакенну пляму на його репутацію, нажахали його дружину й дітей, а чому – так і не сказали.

Семюелз поглянув на Ралфа, той стенув плечима. Якби не присутність окружного прокурора, Ралф би вже давно виклав усі докази, сподіваючись на швидке зізнання.

– Нумо, Білле, – сказав Гові. – Цьому чоловікові треба додому, до родини.

Семюелз усміхнувся, проте радості в його очах не було – він просто скалозубив.